Симона Вилар - Лазарит

Для Джоанни це виявилося цілковитою несподіванкою, але, коли вона запитала, чому ж мусульмани відмовляються називати Ісуса сином Божим, якщо визнають, що він з’явився на світ без участі батька, емір на це розсміявся: тільки базаряни, помиляючись, називають Ісуса Спасителем світу, однак він лише пророк. З таким же успіхом Богом можна було б вважати Адама, котрий теж не мав земного батька. І правовірні досі не розуміють: навіщо хрестоносці прибули сюди, якщо Гробниця Іси давно порожня?

Фіалкові очі Джоанни спалахнули. Вона багато могла б розповісти цьому вельможі про Гроб Господній, що мусульмани вважають його порожнім. Але який сенс пояснювати іновірцеві догми християнства? Тому вона просто ображено відвернулась.

Малік з усмішкою поглядав на неї, поки нарешті помітив, що погляд його чарівної гості спрямовано на столик, інкрустований квадратами слонової кістки та чорного дерева. На столику були розставлені шахові фігури, і за їхнім розташуванням Джоанна зрозуміла: її гостинний господар, мабуть, провів за дошкою чимало часу, розігруючи складну партію. Але з ким? Невже сам-один? Це викликало в неї нові підозри: емір чекав на неї тут і був упевнений, що вона прийде. Навряд чи він став би шукати місце для відпочинку поблизу переповненої хрестоносцями Акри.

Емір одразу почав пояснювати гості, що перед нею – дивовижна гра, у якій зосереджено всю мудрість світу. Джоанна мимоволі розсміялася.

– Мабуть, ви і справді вважаєте нас варварами, якщо не знаєте, що шатрандж, чи шахи, як ми їх називаємо, знані в Європі не гірше, ніж на Сході!

На обличчі у співрозмовника з’явилося здивування – адже тамплієри, скажімо, ніколи не грають у цю гру. Джоанна підтвердила: справді, шахи і полювання – якщо це тільки не полювання на левів, які можуть загрожувати прочанам, – заборонені в ордені Храму, бо вважаються занадто азартними забавами. Але сама вона любить шахи.

Емір здивувався:

– Уперше бачу жінку, яка вміє грати в шахи!

Джоанні це полестило, і, щоб остаточно вразити еміра, вона швидко поглянула на розстановку фігур на шаховій дошці й, оцінивши позицію, заявила: для перемоги білих вистачить трьох ходів – і негайно це продемонструвала, пересунувши фігури та поставивши мат чорному королю.

Емір усміхнувся в бороду, а потім несподівано запропонував їй зіграти.

Джоанна охоче погодилася. Удома вона частенько сідала за дошку з батьком чи одним із братів і її вважали хорошим гравцем. Грали вони й з чоловіком, але Обрі весь час програвав та смертельно ображався. Батько якось пояснив Джоанні, як за манерою гри в шахи можна розгадати характер суперника, і вона раптом захотіла дізнатися, який він насправді, її несподіваний знайомець.

Партія почалася досить стрімко, але потім обоє замислилися. Уже сонце піднялося високо, а вони досі схилялися над дошкою. Запопадливі темношкірі раби обмахували їх віялами зі страусиного пір’я, немов відганяючи жару. Джоанна помітила, що емір Малік грає сміливо та ризиковано – не боїться жертвувати фігури задля досягнення мети, і разом із тим у нього завжди є варіанти на випадок невдачі. Проте він не був готовий, що жінка зможе розгадати його тактику, і довгенько обмізковував позиції після того, як неочікувані ходи суперниці руйнували його задумки. Але, здавалося, це жодним чином його не гніває. Навпаки!

– Мені дуже лестить, що в мене сьогодні такий суперник, чарівна леді Джиованно, – зауважив емір після одного з її найвдаліших ходів.

Він схилився над дошкою, обмірковуючи становище, в якому опинився його ферзь після ходу Джоанни, а в неї в голові блискавично майнув такий здогад, що аж довелося затиснути рота власною долонею. Боже милий! Малік говорить із сильним акцентом, і вона лише тепер розчула, що він називає її не Джоанною, а саме так, як звуть Річардову сестру – Джиованною!

Зосередившись, вона наважилася запитати, звідки він знає її ім’я.

Емір відірвався від дошки. Його темні очі знову сміхотливо сяйнули.

– О, я багато чого знаю! Знаю навіть, що вам подобається, коли вас називають іменем дивовижної квітки, яку вирощують у садах Сицилії.

Джоанні перехопило подих. Так і є!

Вона схилилася над дошкою, буцімто міркувала, а насправді, щоб приховати хвилювання. Отже: емір Малік точно знав, що зустріне в лісі на пагорбі Іванну Плантагенет, якій подобається, коли її називають Півоною. І король Річард хотів, щоб вони зустрілися. Навіщо? Хто насправді цей емір? Що стоїть за цією дивною інтригою? Нащо Річардові було знайомити іновірця із сестрою?