Симона Вилар - Лазарит

Багато християн отримало страшні опіки й почало розбігатися, а сама вежа зайнялася зсередини і спалахнула велетенським смолоскипом під тріумфальне волання сарацинів, які витанцьовували на мурах.

У таборі хрестоносців засурмили роги, і дві інші вежі було зупинено на безпечній відстані від стін. А та, що зайнялася, горіла до глухої ночі, осяваючи багровим світлом поле битви.

В Акрі радість теж перейшла у смуток. Знахар Єгуда, що прийшов увечері навідати пані Сару, повідомив: комендант міста і його еміри, зрозумівши, що від Саладіна допомоги чекати не слід, вирішили почати перемовини про почесну здачу.

– Уже завтра вони вирушать у табір хрестоносців, – додав Єгуда, і на обличчі в нього проступили гіркота й надія. Він сподівався, що в разі успішного завершення перемовин, городян не займатимуть.

Але цим надіям судилося розвіятися, мов диму. Звістка про те, що сталося, передавалася в Акрі з вуст в уста, а Єгуда, прийшовши ввечері, розповів подробиці.

– Благородні аль-Машуб та емір Каракуш вирушили в ставку короля Філіпа Французького і запропонували йому здати Акру на тих самих умовах, що й християни два роки тому: хрестоносці не повинні перешкоджати жодному мешканцю та захисникові фортеці в бажанні покинути місто й вивезти все майно. Філіп, якому нещодавно вдалося здолати свою хворобу, пристав на їхні умови, та, щойно в шатрі з’явився англійський Лев, усе полетіло шкереберть.

– Якщо не помиляюся, ви казали, що Річард тяжко занедужав? – нагадав Мартін.

– На наше нещастя, він уже на ногах. І що найприкріше – ліки для нього прислав сам султан Саладін.

– Але навіщо?

Єгуда розвів руками.

– Хіба зрозумієш цих правителів? Мабуть, вихваляються один перед одним нечуваним благородством. Хоча емір Каракуш вважає: у цьому видно неабияку мудрість султана, який помітив, що коли обидва очільники хрестоносців при доброму здоров’ї, вони весь час змагаються один з одним, і з цих суперечок мусульмани мають чималий зиск.

– У такому разі Саладін мав би передати ліки і Філіпу, – стиснувши вуста, суворо мовила Сара.

– Повірте, він так і чинить: надсилає йому плоди, подарунки, чистісіньку воду й лікувальне зілля.

– А ми тим часом ділимо останнього коржа! – обурено відрубала жінка.

Мартін промовчав. Це було перебільшенням: сімейство сестри Ашера бен Соломона поки що зовсім не відчувало голоду, Сара переймалася лише стрімким підвищенням цін на міських базарах та тим, що більше не може найняти слуг.

– Які ж умови поставив король Річард? – повертаючись до перемовин, запитав Мартін.

– Річард Левове Серце заявив: його єдиновірці зазнали таких жорстоких страждань та втрат і стільки їх полягло під Акрою, що пристати на умови вже практично переможеного супротивника просто неможливо. Він вимагає, щоб Саладін повернув усі землі Єрусалимського королівства, які належали християнам до битви під Хаттіном, і сам Єрусалим, а також утрачений Хрест, на якому розп’яли лжемесію Ісуса, котрому вони поклоняються.

Тут навіть незворушний Мартін присвиснув:

– У цього хлопця справді лев’ячий апетит.

– Горе нам! – здійняв руки до неба Єгуда бен Авріель.

– Заждіть, добрий мій друже, – пані Сара поклала руку на лікоть знахаря. – Поясніть мені, чому король Річард утручається у справи короля Філіпа? Хіба не француза призначено головнокомандувачем силами хрестоносців?

– Цього вже ніхто не зрозуміє, – зітхнув Єгуда. – Але що він вислухав Річарда й погодився з ним, свідчить або про те, що французький король перебуває під впливом англійського або цілком із ним згоден. Хай там як, аль-Машуб повернувся лютий, присягнувшись на Корані, що швидше дасть себе похоронити живого під руїнами Акри, ніж пристане на такі умови.

Після провалу перемовин Акру охопив не лише сум, а й страх. Юрби городян збиралися біля багатовежевого Темплу, резиденції виконувача обов’язків коменданта Акри Каракуша, вимагаючи, щоб він припинив облогу та примусив короля Річарда пристати на вигідні умови. Коли ж Каракуш вийшов до натовпу з повідомленням, що перемовини зірвано через упертість франків, у нього полетіло каміння.

Становище в місті ставало дедалі напруженішим. Стали все частішими грабунки і розбій, зачинялися крамниці, люди боялися виходити на вулиці. У кварталах, де жили християни, було вбито чимало городян, перепало і євреям. На добре укріплений Сарин будинок теж нападали – якось удосвіта гурт голодранців намагався зламати головну браму. Мартін послав Мусу з луком на дах, а сам, прихопивши шаблю й круглий щит, відчинив хвіртку і став у ній, розраховуючи, що в такому вузькому проході нальотчики зможуть атакувати його лише поодинці. Невдовзі перед ним виросла кучугура тіл, а інші грабіжники, переконавшись, що в цей будинок проникнути неможливо, розбіглися, покинувши кількох поранених, яких Мартін добив без жодного жалю.