Симона Вилар - Лазарит

Облишивши ці думки, він знову поглянув на принцесу. Беренгарія була бліда, її широко розплющені немигаючі очі звернено на склепінчастий прохід, що вів до капели Святого Георгія, звідки вже линула врочиста музика. Пора!

Де Шампер спробував підбадьорити принцесу:

– Нехай буде з вами милість Божа, мадам! Сьогодні ви станете дружиною найславетнішого лицаря християнського світу!

Беренгарія звела на нього покірні карі очі.

– Я щаслива, месіре маршал. Віднині й поки смерть не розлучить нас, я буду вірно служити йому!

Яке самозречення!

Інша річ – його сестра Джоанна, котра кинулася маршалові на шию просто в порту Лімасола, на очах у всіх присутніх, і дзвінко розцілувала його в обидві щоки. Вільяму довелося відтрутити її від себе, зауваживши: неприпустимо поводитися так з лицарем Храму. Джоанна набундючилася і заявила: усі вони тут здичавіли, і не такої зустрічі чекала вона від старшого брата.

Вільям обурився, але не показав цього. Хіба мало він зробив для сестри? Орден відшкодував їй дорожні витрати, лицарі-тамплієри супроводжували її до самої Дорілеї, де Джоанні та її чоловікові раптом заманулося мандрувати далі самостійно, без надійного захисту! Зрештою, усупереч усім правилам пристойності, Джоанна прибула на Кіпр сама, що, безперечно, шкодить її честі.

Утім, він не висказав цих міркувань. Усе закінчилося щасливо – і то добре. Молодий граф Лестер узявся опікуватися Джоанною, і, як уже донесли маршалу, відсьогодні Джоанна де Шампер належить до почту вдови-королеви Сицилійської і, згідно зі становищем, її оточено належною увагою та турботою. Нарешті можна полегшено зітхнути.

Наступної миті маршал із Беренгарією зайшли в капелу Лімасольського замку. Там палали сотні свічок, уздовж усього проходу стояли запрошені на шлюбну церемонію державця ошатно вбрані вельможі, а численні фігури святих та праведників, що ними за ромейським звичаєм було розписано стіни церкви, ніби подвоювали число гостей.

Усміхнений Річард чекав наречену біля олтаря.

«Беренгарія, мабуть, щаслива, що в неї такий наречений», – мигцем подумав маршал, задоволено дивлячись на високого плечистого короля в довгому пурпуровому вбранні з вишитим на грудях гербом Плантагенетів – трьома гордовитими левами.

– Хто віддає цю жінку під покровительство майбутнього чоловіка? – традиційно запитав Г’юберт Волтер, єпископ Солсбері.

– Я, маршал ордену Храму у Святій землі Вільям де Шампер!

Оце поки що і вся його роль. Тепер він міг відійти до інших тамплієрів, які прибули з Річардом з Європи. Багатьох із них Вільям іще не знав, але кількість достойних і поважних лицарів, яких орден прислав із графств та провінцій у володіння королів Англії та Франції, його вразила. Він одразу впізнав анжуйця Робера де Сабле, командувача хрестоносним флотом, третину якого становили судна, збудовані коштом ордену. Де Сабле приязно всміхався в довгу бороду й трохи посунувся, звільняючи де Шамперу місце біля себе. Ця людина подобалася Вільяму, і він був йому вдячний за те, що полум’яний заклик, з яким флотоводець звернувся до братів, допоміг зібрати таку величезну кількість тамплієрів у Річардове військо.

Янгольський спів супроводжував початок шлюбної церемонії. Вільям пильно стежив за обрядом, який здійснював королівський капелан Микола.

Це було в стилі Річарда: надати право здійснювати таїнство вінчання монарших осіб не високоповажному прелату, а простому слузі церкви, якому король довіряв і симпатизував. І, схоже, таке рішення аж ніяк не образило присутніх тут єпископів Солсбері, Евре та патріарха завойованого Кіпру Панкратія.

Глянувши на благосне обличчя патріарха Панкратія, Вільям помітив позаду ієрарха самозваного імператора Кіпру Ісаака Комніна. Його теж було запрошено, коли він беззастережно здався Річардові, пообіцявши заприсягтися королю на вірність як сюзерену. Ось хто не приховував свого невдоволення цією подією! Понурий погляд Комніна з-під кущуватих брів час від часу ніби проштрикував спину короля, поки той услухався в слова благословення молодятам, мовлені латиною.

Вільям був переконаний: Річард помилився, повіривши показній покорі хитрого й жорстокого грека. Але англійський Лев непохитно впевнений: державці мусять підтримувати законну владу і суворо дотримуватися своїх присяг. Недаремно він так перейнявся проханням Ґвідо Єрусалимського, який прибув на Кіпр разом із де Шампером, допомогти вибороти його законні права на трон.