Симона Вилар - Лазарит

Залишається одне: зачаїтися на кораблі, аж поки маршал, зустрівши любу сестроньку, що її приїзд стане для нього великою несподіванкою, покине причал. А що, коли Джоанна забажає представити де Шамперу свого рятівника? Чи граф Роберт заговорить про нього?

Корабель повільно підходив до причалу, і Мартіну здавалося, що він уже бачить відлюдкуватий вираз обличчя храмника, його доглянуту борідку й твердий погляд холодних сірих очей. Чому він так пильно дивиться на корабель? На кого чекає? Адже він не може знати, що саме на цій галері пливе його сестра!.. Та ось уже граф Лестер, зійшовши на завішану щитами носову надбудову, гукає і махає маршалові, сповіщаючи: для месіра Вільяма де Шампера в нього на борту є неймовірний сюрприз…

Несподівано біля Мартіна виник Ейрік. Зовні він видавався спокійним, але голос лунав тривожно.

– Гей, хлопче, там, на березі, – де Шампер, цей демон! Але ж і пощастило нам!.. Слухай сюди: іди на корму і, коли галера розвернеться, пірнай та пливи до пришвартованих неподалік суден. Їх тут до біса, і ти зможеш легко за ними сховатися. У кольчузі, я знаю, ти плаваєш як риба, а всім тут зараз не до тебе. Якщо наша краля поцікавиться, де ти зник, я їй щось намелю, не переймайся. Я і буланого твого зведу на берег та прилаштую в надійне місце. А пізніше, коли стемніє, ждатиму тебе біля цього причалу… Дай-но сюди шолом! Відколи це лицарі плавають у шоломах? А так – ну випив хлопець зайвого, вирішив освіжитися. З кожним таке може статися, хоч із госпітальєром, хоч зі священиком, – усі ми люди… А тепер – уперед!

Невагома долоня принцеси Беренгарії ледь помітно тремтіла на мускулястій руці Вільяма де Шампера.

Маршал скоса поглянув на наречену короля Річарда: тонкий профіль, обрамлений мереживним серпанком, ажурна корона, всипана рубінами й великими молочно-сріблястими перлинами, довгі каштанові коси, перевиті перловими разками. Принцеса стояла прямо, з високо піднятою головою в короні, і вже не була такою крихіткою, якою спершу здалася тамплієрові. Трималася вона гідно, та все ж пальці в неї тремтіли, видаючи глибоке хвилювання.

Коли король Річард оголосив, що саме він, маршал ордену Храму, вестиме його наречену до олтаря, Вільям вразився. Ні, він не почав посилатися на статут ордену – за королівською волею можна було дещо відійти від правил, він лише запитав:

– Але чому я, ваша величносте? Хто я для принцеси Наваррської?

– Ви родич Плантагенетів і бездоганно достойна людина. Кому ж іще бути названим батьком моєї нареченої? До того ж Беренгарія Наваррська багато чула про вас від моєї найяснішої матінки і теж схвалила мій вибір.

Від цих слів у маршала трохи запаморочилася голова. Як важливо, коли тебе належно оцінюють, особливо, якщо це роблять Річард Англійський і сама Елеонора Аквітанська!..

Вільям погано пам’ятав королеву-матір – він з батьками бував при дворі ще малим, оскільки був тоді спадкоємцем титулів та маєтків де Шамперів. Відтоді минуло чимало років, але ж не даремно кажуть, що королева Елеонора володіє дивовижним хистом – першою довідуватися про все на світі. Так, про нього, Вільяма де Шампера, маршала ордену Храму, справді ходять добрі чутки, не випадково його прозвали «Честю ордену». Натомість попередній магістр тамплієрів Жерар де Рідфор накоїв стільки лиха і зробив стільки помилок, що слава храмників помітно похитнулася. І лише саме те, що Беренгарію біля олтаря передасть вінценосному нареченому член орденського братства, недвозначно покаже всім: король Англії має намір підтримати ослаблий після поразок орден. А маршал, якого він обрав для цієї мети, колись зможе очолити орден!..

Одягти плащ Великого магістра ордену лицарів Христа і Храму Соломона й одним помахом руки кинути своїх тамплієрів на смертельний герць, п’ядь за п’яддю звільняючи від невірних землі розтерзаного Єрусалимського королівства, – о, це була найпотаємніша мрія Вільяма де Шампера, який присвятив своє життя служінню лицарському братству!

«Не мені, Господи, не мені, а імені Твоєму пошли велику славу!» – повторював він про себе гасло тамплієрів, немов намагаючись переконати самого Всевишнього, що його прагнення возвеличитися є безкорисним.

Він пристрасно про це мріяв, і Річардова прихильність додавала йому надії. Адже, незважаючи на те, що з королем прибуло чимало іменитих братів з Орденських домів Європи, і де Шампер із королем Ґвідо, який теж приїхав на Кіпр, могли просто загубитися в натовпі блискучих вельмож та лицарів, – погляд англійського короля Річарда Левове Серце було звернено саме на нього.