Павло Загребельний - Юлія, або Запрошення до самовбивства

— Ну, вискочили! — потираючи долоні, приахкував капіташа. — Ну, лопух цей твій землячок–майор! Хоч і хохол, і служба, а лопух! Особові посвідчення треба у всіх затриманих відбирати — отоді кранти! А він: стройова підготовка! Та я на стройовій підготовці капіташею став з одними тримісячними курсами, а він мене хотів злякати стройовою! Цей твій майор Бойко! Він того майора десь у начальства з зубів видер, а я — своєю собственной рукой, як в «Інтернаціоналі»! Думаєш, лейтенанте, я тобі заливав про «рабочую косточку»? Ми скопськії, це так, але ж я з самої столиці нашей Родіни, з Москви. Кінчиться війна, подарую тобі книжку «Как мы строили метро имени Л. М. Кагановича». Станцію «Площадь Революции» знаєш? Не був у Москві? Там на тій станції робочий клас з бронзи, фігурочки — будь здоров! І, значить, як спустишся ескалатором, то по праву руку перший бронзовий гегемон — з мене ліпили! А тоді: ударники труда — на зміцнення кадрів Червоної Армії! І мене з бригадирів на курси комскладу, і через три місяці — кубаря на петлиці! Ясно, лейтенанте, який золотий кадр капіташа! А отакі гвинтарі, як в отого чубука на прохідній, у мене в Фергані на озброєнні були. Я там три місяці учбовою ротою командував. Кував кадри для фронту. Знаєш, які кадрики? На передовій капітани полками командують, а тут мені всучили цю роту і напхали самих «казанків». Керівний склад: секретарі райкомів, голови райвиконкомів, начальство з кишлаків, колгоспів, радгоспів, лікарі, вчителі, агрономи. Інтеліхенція… Ну, здрастуй — пожалуста! А на всі мої команди: «Нікуя не понімай». Як же «не понімай», раз ти двадцять років запупирював тут політику радянської влади і більшовицької партії? Ти ж хапав чини й тугрики за що? За красиві очі чи за найпередовішу політику? А наша політика якою мовою? «Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин». Ну, Ленін же тобі не узбек! А ти думаєш, вони мені що? «І увсьо равно, аріш капітаніш, нікуя не понімай». Хоч вішайся з такою публікою! Я ж стройовий командир Червоної Армії, а не Миклуха–Маклай і не Надія Костянтинівна Крупська, моє діло навчитгі цю публіку штикового бою, а не пудагогіку розводити. Який штиковий бій! Вони всі штики від отих гвинтарів повідчіпляли і втихаря — своїм ханумам, ішаків попідхвістю штрикати! Кожен припер з собою по два сидоряки — ішак не довезе, стільки там понабехкувано! В одному сидорі халати, чапани, тюфяки, одіяла, все на ваті, стьобане–перестьобане, так наче узбека в Арктику женуть лапу смоктати з білими ведмедями, а в другому сидорі урюк, кишмиш, фісташки, пшеничні перепічки, курдючне сало, я там знаю! Чайники мідні й череп’яні, піали, тралі–валі…. Тут стройова, заняття по стрілецькій зброї, гвинтарі ці колонізаторські — ні стрельнеш з нього, ні розбереш, ні збереш, сержанти мої метаються туди–сюди, лейтенантики, як оце ти, портупеї поправляють, хорохоряться, чобітками іранськими брезентовими (пустельний варіант) пристукують, а рядового складу чортма! Хануми узбецькі на ішаках як мухи — не відженеш. І кожна заарканює свого, я там знаю кого, і вже тобі не учбова рота, а циганський табір, пообтулюються чапанами, палять вогнища, димлять, гріють чаї. Сізу, п’ю шай. І ні в зуб! Нікуя не понімай… Значить, розрахуночок який? Клеїти з себе придурків і тягти тут волинку до кінця війни! Ну! Азія хитра, а капіташа ще хитріший. Мені командування план: не три місяці, а три тижні! Як три тижні, так я перейменовую свою учбову роту на маршову — і тю–тю! За такі заслуги що положено капіташі? Орден положено! Хто може перехитрувати Азію? А капіташа перехитрував! А твій землячок майор хотів злякати капіташу колонізаторським гвинтарьом!

Звісно,, капіташа не міг похвалитися фронтовою досвідченістю, що звело б його перед очима Шульги мало не на захмарні височини (Шульга теж ще не був на фронті, але вже знав, що таке німецькі бомби, переживши страхітливий нічний наліт «хейнкелів» на станцію Касторна, де тоді стояв ешелон їхнього училища, яке евакуювалося з Чугуєва під Харковом до далекого незнайомого Чирчика в глибинах Азії), але й про Свої, здавалося б, малозначні тилові пригоди капіташа вмів розповідати, з таким геройствуванням і, сказати б, хвацькою насмішкуватістю, що гріх було не захоплюватися такій молодій, довірливій душі, якою була душа щойно спеченого лейтенанта–танкіста.

В жилавому тілі капіташиному мовби вигніздювалися цілі оберемки чортів, які не давали капіташі ні спокою, ні перепочинку, пхали його сліпо, безтямно, зловорого до вчинків нерозважливих, небезпечних, безглуздих, а то й геть злочинних, навіть уві сні капіташа не вгамовувався: стогнав, скрикував, метався і все ніби зривався кудись бігти, геройствувати, безумствувати. На ранок після їхньої пригоди в комендатурі Шульзі не те що прокидатися, а навіть очей розплющувати не хотілося, так би й лежав хоч і цілий день, як побитий. Але капіташа став торсати свого молодшого товариша ще до підйому, гудів над вухом настирливо і подивовано: