Павло Загребельний - Євпраксія

Цей чоловік мовби заповзявся чинити нещастя не лише державам і народам, але й найближчим людям. Що мав з того? Ворожнечу рідної матері й рідної сестри, ненависть першої жони й другої, неповагу власних синів. Конрада намовлено виступати проти батька. Молодший син Генріх так само виступав проти імператора, взяв його в полон, примушував відректися від корони. Художник, який зобразив сутичку Генріха-батька і Генріха-сина на річці Реген, оздобив свою мініатюру латинським віршем:

Євпраксія віддалялася від цього світу нещасть, чвар і злоби.

Ніщо так не знищує часу, як нещастя.

Літа, ці покірливі діти часу, втікатимуть від Євпраксії, відлітатимуть від неї невтримно й незворотньо, але не зможе вона поспішати, поволі, боязко наближатиметься до рідної землі, бо неслава про неї вже давно буде донесена священиками до Києва, і відвернуться лицемірно від молодої жінки всі можні, відвернеться сестра Янка, навіть рідна мати, княгиня Анна, лякатиметься повернення збезчещеної доньки, на княжих учтах лакизи складатимуть про неї брудних пісень, називатимуть сукою — волочайкою, Опраксою любострасною.

Людський поговір відлякував найбільше, може, тому так довго вагалася Євпраксія, перш ніж відважитися на повернення до Києва.

І хоч не надіялась уже вернутися, усе ж поверталася додому, до рідної землі, вагаючися між втратами й віднайденнями, мовби відразу народжуючись і знову вмираючи, знов ступала на роздоріжжя своїх дитячих снів і болючо-солодких спогадів, і небеса, п'яні від вітрів, знов зустрічали її, але не впізнавали Євпраксії. Була під ними й не під ними, поверталася з доріг блудних, злудно-німих і не поверталася, не могла повернутися ніколи, бо ще нікому не вдалося повернути втраченого часу, ступити двічі в ту саму воду, принести живу квітку з давно відшумілих літ, зачерпнути вітру, що прогримів над утраченим дитинством, і тільки п'яні небеса, застелені гірким серпанком сліз, нагадували їй щось болісно-знайоме і невловиме, як щастя, любов і вічність…

З Іпатіївського літопису:

«У літо 6617 (1109) преставися Євьпраксі Всеволожа дщі місяця іюля в 9 день і положено бисть тіло єя в Печерськом монастирі оу дверії, яже к оугу, і вчиниша вад нею божницю, ідеже лежит тіло єя».

(«У літо 6617 (1109) преставилася Євпраксія, дочка Всеволодова, місяця липня, 9 дня, і покладене тіло її в Печорському монастирі, коло південної брами, і споруджено над нею божницю, де лежить тіло її»).

Запис про смерть — і ніяких пояснень. Хто була ця дочка Всеволодова, Євпраксія, чому їй така честь — бути занесеною в найперший літопис землі руської, яке мала життя, чим прославилася або хоч відзначилася?

Чи може стати таким поясненням книжка, написана через 865 років після смерті Євпраксії?

Цим сумнівом хай дозволено мені буде закінчити розповідь.

Київ — Івано-Франківськ,

1972–1974 pp.

Повноліття (латин.).