— Дервіше, поясни мені, звідки ти знаєш все це? — спитав, підвівшись з килима, «чорний вершник». — Адже все, що ти розповів, це не казка, а трапилося справді…
— Ми, блукачі по рівнинах всесвіту, мандруємо серед людей і чуємо різні бесіди. А крім того, вітер пустелі не раз наспівував мені цю казку.
— Беки-джигіти! — звернувся «чорний вершник» до присутніх. — Готуйтесь! На світанку я виїжджаю до Гурганджа.
— Якщо ти хочеш потрапити в Гургандж, поспішай, — сказав Хаджі Рахім. — На Гургандж з трьох боків наступають сини татарського хана з величезним військом. Вони оточать місто суцільним кільцем, і тоді до міста тобі не пройти.
— А ти, дервіше, поїдеш зі мною, — сказав «чорний вершник». — Я дам тобі і твоєму супутникові пару коней, і через три дні ми будемо біля воріт Гурганджа. Ви ж, мої товариші, вирушайте до своїх кочовищ і ждіть мого виклику. А чи повернуся я до вас, чи мене Азраїл потягне у вогненну долину, — хто, крім аллаха, знає?..
Розділ шостий
ЧЕРЕЗ ГУРГАНДЖ ВОРОГУВАЛИ ТРОЄ СИНІВ ЧІНГІСХАНА
Чінгісхан наказав молодшому синові Туль-ханові взяти й віддати на поталу стародавнє місто Мерв, а трьом старшим синам, Джучі, Джагатаю і Угедею, дозволив вирушити з своїм військом на завоювання хорезмської столиці Гурганджа.
Усім монголам хотілося взяти участь у поході на це найбагатше місто мусульманських земель, що розсилало в усі кінці всесвіту каравани з тонкими тканинами, прославленими кольчугами й іншим коштовним крамом. Кожний учасник штурму приведе звідти щонайменше пару коней чи верблюдів, навантажених шовковим одягом, намистом з яхонтів і смарагдів, кубками і різними іншими рідкісними речами: крім того, кожний прижене до себе на батьківщину кілька вмілих рабів, які вироблятимуть тканини, шитимуть чоботи або шуби, а їхній власник тим часом спокійно лежатиме на привезеному з війни килимі і слухатиме гру на лютні музиканта, теж узятого в полон у Гурганджі.
Так мріяли монгольські воїни, посуваючись до берегів ріки Джейхуна, на північ, у багаті рівнини Хорезму.
Сини Чінгісхана Джагатай і Угедей квапилися прибути першими, щоб захопити це місто раніше, ніж з’явиться старший їхній брат, Джучі. Адже він згідно з духівницею великого кагана одержує під цілковиту владу разом з Кипчацьким степом весь Хорезм.
Джучі-хан, розсердившись за те, що в майбутній столиці його уділу братам дозволено взяти участь у розподілі багатства, вирішив не поспішати; він займався улюбленим полюванням на диких коней і байдуже говорив:
— Без мене вони все одно Гурганджа не візьмуть. Нехай вони спочатку розіб’ють собі лоби.
А Джагатай, заздрісний і жадний, під час своїх пиятик клявся:
— Джучі одержав занадто великий уділ. І хоче всім найкращим заволодіти сам. Йому я Гурганджа не віддам, спочатку я зруйную його дощенту.
Гургандж, столиця династії хорезм-шахів, місто пихатих кипчацьких ханів, багатих купців, вправних ремісників і різноплемінних рабів, після вторгнення монголів до Мавераннагру, переживав тривожні часи.
Після втечі шахині Туркан-Хатун, яка тримала місто в шорах, і від’їзду всіх родичів династії хорезм-шахів, багатолюдна столиця залишилася під владою кипчацьких верховодів. Кожний з них мріяв хоч на один місяць, хоч на один день стати верховним повелителем мусульманських земель. Однак поки хани і беки сварилися, кипчацький бек Хумар-Тегін, не чекаючи, щоб його підняли на «білій повстині шани», сам оголосив себе султаном Хорезму. Всі беззаперечно йому підкорились, і сивобороді імами в мечетях почали старанно за нього молитись.
Новий володар Хорезму, Хумар-Тегін, насамперед показав свою владу в ревності до релігії ісламу: він наказав відшукувати і саджати в башту тих, хто не ходив щодня на молитву до мечеті. По всьому місту разом з озброєними стражниками ходили раїси. Вони палками наводили порядок і карали не досить богомільних. Новий султан призначив головним начальником охорони міста свого родича Алла ед-Діна Ель-Хайаті і збільшив число нічних сторожів за рахунок нових податків. Проте розбої в місті анітрохи не зменшились, особливо грабували склади хліба і рису. Зростала тривога, — всі побоювалися, що станеться з жителями великого міста, коли прибудуть страшні монгольські вершники.
Султан Хумар-Тегін через оповісників та імамів заспокоював населення, запевняючи, що монголи зовсім не підійдуть до Гурганджа, що вони вже наситились, пограбувавши Бухару, Самарканд і Мерв, і навіть готуються вирушати назад до своїх степів.
Читать дальше
