Дружини й дівчата билися на стінах і дахах будинків поруч з своїми батьками, чоловіками і братами. І якщо хто-небудь з них, вражений стрілою, падав, жінки безстрашно складали перед пораненими стінку з цегли й землі, щоб захистити його від нових стріл.
Героїчна оборона Гурганджа вписала одну з надзвичайних сторінок у печальну повість про загибель великого Хорезму; інші міста здебільшого виявили сліпу довірливість до монголів, легкодухість і безсилля і тому безславно загинули. Навколо Гурганджа монголи втратили дуже багато своїх воїнів, і з кісток забитих утворилися цілі горби, що їх потім багато років було видно між руїнами.
Коли зосталися незахопленими лише три квартали, змучені, зранені захисники Гурганджа вирішили здатись і послали обраних осіб до хана Джучі просити милості й пощади. Син Чінгісхана відповів:
— Про що ви думали раніше? Чому ви не виявили покірності, коли моє військо підходило до міста? Тепер, коли я втратив стільки моїх найкращих бійців, чи можу я заборонити моїм воїнам насититись лютістю і грабіжництвом? Ніякої пощади вам не буде.
Монголи кинулись до вцілілої частини міста. Одних захисників вони взяли в полон, інших зарубали, все майно розграбували.
З наказу хана Джагатая, який не хотів, щоб перлина Хорезму, Гургандж, дісталася старшому братові, монголи зруйнували головну греблю, що розподіляла воду по всьому Хорезму. Вода затопила величезне місто і знесла будинки. Місце, де стояв Гургандж, ще багато років залишалося покритим водою. Хто врятувався від татар, той потонув у хвилях розлитої ріки чи загинув під руїнами. Збереглося лише кілька будинків: частина старого палацу Кешкі-Ахчак, збудованого з цегли, і дві шахські гробниці.
Вода розбурханої ріки затопила також і кілька інших міст Хорезму, а сама ріка змінила течію і довгий час несла води свої через піски в Абескунське море.
Під час одчайдушного захисту Гурганджа Хаджі Рахім перебував на стінах серед воюючих. Знаючи арабські способи перев’язування і лікування ран, він допомагав потерпілим.
Коли зненацька розлилася ріка Джейхун, він два дні просидів на високій цегляній гробниці-мавзолеї шаха Текеша. У човні, що пропливав мимо, виявився рульовим уже знайомий дервішеві коваль Керім-Гулем. Той пересадив його до свого човна, і вони разом плавали по розбурханій водяній рівнині, рятуючи всіх, кого могли. Їм не пощастило більше зустріти Кара-Кончара і Гюль-Джамал. Значно пізніше Хаджі Рахім слухав не раз казку мадаха [126] Мадах — народний оповідач.
про подвиги Кара-Кончара, який полював у Каракумах на монголів, і про його безмежну любов до пастушки Гюль-Джамал, силоміць викраденої до гарему останнього хорезм-шаха.
Мадах закінчував казку описом розливу ріки, яка змила славний і багатий Гургандж. У цей потік розбурханих вод потрапив Кара-Кончар. Деякі люди бачили, як він одчайдушно боровся з хвилями, щоб врятувати Гюль-Джамал, але обоє зникли у бурхливих потоках… В одному місці, де відкрилася височина, знайшли двоє тіл: Гюль— Джамал і Кара-Кончар лежали одне біля одного, і маленька ручка туркменки була затиснута в могутній долоні Кара-Кончара…
Мадах закінчував свою казку повчанням: «Кохання з справжнього потягу — це таке кохання, яке кінчається лише разом зі смертю…» [127] З повчань Ібн-Хазма (XI ст.).
Коли ж при цьому дівчата плакали, то мадах говорив: «Досвідчені люди мені переказували також інше, нібито звістка про смерть Кара-Кончара у хвилях Джейхуну брехлива, — він виплив з потоків ріки на своєму вороному коні і врятував Гюль-Джамал. Він повіз її в глибину Каракумів до своєї юрти поблизу криниць Бала-Ішем. Там вони прожили щасливо багато років, чого і вам усім бажаю!»
Розділ десятий
ХАДЖІ РАХІМ У ЮНОГО БАТУ-ХАНА
Не зневажай кволе дитинча, — можливо, це маля лева.
(Арабська приказка)
Хаджі Рахіму пощастило з труднощами пробратися між бешкетуючими монгольськими загонами і прибути до табору Джучі-хана. Прив’язана на ковпаці дервіша золота пластинка з соколом оберігала його і привела до білої юрти правителя північно-західного улусу великого царства монголів. Хаджі Рахім чув, що Джучі-хан, старший син грізного Чінгісхана, був єдиний з усіх близьких до монгольського володаря осіб, хто наважувався з ним сперечатись. Але говорили також, що Чінгісхан не довіряв своєму первісткові і завжди підозрював його у спробах змови. Тому Чінгісхан призначив його правителем найвіддаленішого, крайнього улусу, де більшу частину земель ще доводилося завойовувати. Чінгісхан сказав тоді синові: «Віддаю тобі всі землі на захід так далеко, як може ступити копито монгольського коня!»
Читать дальше
