Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Здесь есть возможность читать онлайн «Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1985, Издательство: Дніпро, Жанр: Историческая проза, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Літа зрілості короля Генріха IV: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Літа зрілості короля Генріха IV»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.

Літа зрілості короля Генріха IV — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Літа зрілості короля Генріха IV», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А я так не думаю, — діловито заперечив Шіко. — Мені більше подобається четвертування. Це спосіб узвичаєний, законний, а от засолювання, скільки мені відомо, церква не схвалює.— За тривалою звичкою він і тут не втримався, щоб не поглузувати з церкви. — Та й нам самим воно могло б завдати ще більше клопоту, ніж нашому приятелеві,— бо він же, як не як, своєю дурістю заслужив таке, — докінчив він.

Вони дуже докладно обговорювали це питання, і кожен лишався при своїй думці, тільки, на відміну від блазня, що говорив рішуче й спокійно, шинкар дуже гарячився, що такий запас солонини має пропасти. І все ж йому нічого не лишалось, як зітхнути й поступитись.

— Ти сильніший. Ти разом з ним убивав короля, та й брехати мастак. Дожидай мене з солдатами.

Шинкар вийшов, і тоді непритомний ворухнув головою, звісив з лави голову зі лляними патлами й скоса подивився на Шіко.

— Приятелю, — кволим голосом промовив він.

— Я тут, приятелю, — відповів Шіко, хоча й налякався. А ла Бap сказав:

— Ти послав шинкаря по солдатів, то поможи мені тепер, та втечемо звідси. Ми ж із тобою вдвох убивали короля.

— Що? — скам'янівши з подиву, вигукнув Шіко. — Ми вбивали короля?

Лa Бар на те:

— Я, мабуть, заснув і мені щось приснилося. Приятелю мій любий, вийми з мене піж. Я так сплив кров'ю, що вже не тямлю, як воно було, коли ми вбивали короля.

Проте пам'ять нітрохи не підводила його; навпаки, Шіко збагнув, який хитрий і підступний цей здоровило. Якби тільки була хоч найменша надія викрутитись цим від ката, він уплутав би в свої злочинні діла й королівського блазня.

— Бачу, треба було віддати тебе на засіл, — гримнув на нього Шіко. Він почав ходити по світлиці, а здоровило водив за ним очима. Такий тяжкий злочин небезпечний і для того, хто про нього дізнався. Або вже треба вивідати більше, з'ясувати все до кінця й стати добрим, гідним віри свідком, що під загальне схвалення приведе злочинця на колесо й на шибеницю. «За кого мене має мій король? — думав Шіко. — За свого вірного блазня? Чи за найманого вбивцю? Можливе і те, й те, а в такі часи, як наші, кожен легко може накликати на себе підозру. Треба вбезпечитись від цього — самому зіграти роль судді, щоб не засудили мене».

З'ясувавши та обміркувавши це, блазень Шіко вийняв з рани солдата ла Бара гострий на обидва боки ніж, яким той хотів убити короля, проте ніж розпанахав бік йому самому, і, коли його вийнято, на підлогу так і хлюпнула кров. Здоровило, від природи вразливий і не звиклий плавати в соках свого тіла, трохи не зомлів знову, та Шіко не дав. Він ляскав його по щоках, поки не очутив, а тоді перев'язав рану його ж таки сорочкою, намоченою в розведеному оцті, посадив його, дав йому вина, а потім зажадав рішуче, щоб ла Бар розповів йому свою історію.

— Вона довга.

— А ти скороти!

— Скоро прийде шинкар із солдатами.

— Він ще гри години надумуватиметься.

— Про що?

— Про те, що йому скажуть: насправді з королем, нічого не сталося.

— А хіба з ним нічого не сталося?

Тут уже в Шіко урвався терпець.

— Хлопче! Ось у мене твій ніж. Близько до тебе я не підійду. Ти перев'язаний, а вино, можливо, додало тобі сили більше ніж слід. Але я з цього безпечного кутка жбурну в тебе ножем. Прямо в шию — і влучу, так само, як ти влучив би короля через голови люду. Бо ти ж саме так і не інакше хотів його вбити.

— Ти знаєш уже забагато, — сказав ла Бар. — Здаюся. Гаразд, розкажу все.

— Та гляди, без брехні. Я на службі в його величності, і якщо твій язик збреше, то я допитаю твої кишки, вони вже скажуть мені правду.

Почувши ці слова, ла Бар мало не впав з лави, так злякався — незрозуміло, чому. Шіко вже спитав сам себе: «Чи я говорю як суддя, чи як блазепь?» Задумавшись про те, він забув і допит починати, коли це його підслідний, не чекаючи запитання, сказав сам, що його звуть П'єр Бар'єр, а на прізвисько ла Бар.

— А з ремесла ти вбивця королів. Ні в якому іншому фахові ти б не досяг більше, бо слава твоя дійде й до далеких сторіч.

— Це не моє ремесло, — жалібно проскиглив здоровило. — Винен тут хто завгодно, тільки не я. Я був човнярем на Луарі й до двадцяти двох років лишався таким невинним, як у той день, коли народився в місті Орлеані.

— І хто ж відібрав у тебе невинність?

— Один вербівник дав мені завдаток, і я став солдатом у війську королеви Наваррської, але там закохався в одну з її дам. Це й було моє нещастя.

— Нещастя я шаную, — поважно ствердив Шіко. — Та поговорімо спочатку про пані Маргариту де Валуа, що її ти називаєш королевою Наваррською. Вона зазіхала на трон і життя свого чоловіка, нашого короля, і за то її тримають ув'язненою в замку, але вона наймає таких, як ти, щоб визволитись і знову стати небезпечною для нас. І для мене теж, бо я — на службі в його величності! Отож, найнявшись до пані де Валуа, ти, власне, вчинив замах на мою особу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Літа зрілості короля Генріха IV»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Літа зрілості короля Генріха IV» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Літа зрілості короля Генріха IV»

Обсуждение, отзывы о книге «Літа зрілості короля Генріха IV» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x