Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

— Два роки тому, — повторив Барлі, опустивши очі. Тоді підвівся й сказав: Морней, не забувайте, що ви говорите про минуле. Ви врешті-решт таки отримали військо, хоча й уже після вашого від'їзду, коли повернувся Ессекс. Ми обидва, Морней, мали якусь вагу у великої королеви, бо не помічали — не зумисне, а просто завдяки нашій натурі й способові думки, — не помічали й не пам'ятали тих обставин, у котрих усі жінки однакові. Ви, Морней, симпатичні королеві.

— Чи й досі? Поки мене тут не було, їй, здається, щось наклепали на мене.

— То сміховина, — відмахнувся Барлі, підвівся й справді щиро засміявся, радий, що тяжка розмова зійшла на легкі стежки. — За вашим столом, коли ви облягали Париж, хтось покепкував із того, що королева погано говорить французькою. Вона вже великодушно забула про це, і вас приймуть, як ви заслужили. Ви ж надійний друг нашої країни та її володарки.

Загалом побачення з Барлі підбадьорило Морнея. Доброю призвісткою можна було вважати й те, що королева вже на третій день викликала надзвичайного посла до себе. Вона прислала парадну карету до дому акредитованого при ній посла, і пан де Бовуар ла Нокль [40] Де Бовуар ла Нокль (нар. в серед. XVI ст. — пом. у 1601 р.) — французький полководець-гугенот. Виконував дипломатичні доручення Генріха IV, був послом Франції при дворі Єлизавети Англійської. поїхав з Морнеєм. За каретою їхав англійський почесний ескорт. У ту ж мить, коли обидва посли вступили до пишної зали, з дверей навпроти назустріч їм вийшла королева Єлизавета. Численний почет, що йшов за нею, розділився й вишикувався з обох боків. Якби не весь отой натовп кавалерів та дам, Морней іще дожидав би її британську величність, хоч вона вже власною особою стояла перед ним, дарма що між ними лежав чималий порожній простір. Вона здалась йому нижчою, ніж він її пам'ятав. Тулуб якось вільніше, не так випростано тримався на довгих ногах, і зачіска не була так високо підбита, як колись. Таж у неї на голові чепчик!

Оце й усе, що постеріг посол, увійшовши. Решту він розгледів, аж опинившись за три кроки від неї, коли випростався після шанобливого уклону. Королева вже не була нарум'янена, тільки легенькі тіні, покладені коло очей синьою й чорною тушшю, пом'якшували погляд. Завдяки цьому її очі, сіро-голубі, неначе без повік, не були насторожені та застигло пильні, мов у сокола. Всі риси її за ці роки загострились, обличчя постаріло. Чи, власне, старості було дозволено позначити його, і спостерігача вразило це послаблення волі великої жінки: він усе своє життя вбачав у Єлизаветі Англійській незламну, неминущу силу — навіть чисто тілесну. Якби не її тривале правління та невмируща молодість, що сталось би в Європі зі свободою совісті, чиї запевнення й запоруки зміцнювали б дух короля Наварри, а згодом Франції, в часи найбільшої самотності? І враз Морнею впало в око тоненьке сиве пасемце, що вибилося з-під чепчика. Він поблід і насилу спромігся почати промову.

А втім, ця промова була чисто парадна й церемоніальна, як усе, що діялось того дня. Королева стоячи вислухала урочисте привітання короля Франції, спочатку латиною, а потім англійською виголошене його надзвичайним послом. Щоб відповісти, вона сіла, піднявшись по чотирьох сходинках до крісла на підвищенні, але вже не такою легкою ходою, як іще недавно. Ні, вона йшла повільно — може, зумисне; Морней уже почав недовіряти їй. Переміни були занадто видимі, занадто різкі; а крім того, її умисна обважнілість дала одному з кавалерів привід подати їй руку; то був граф Ессекс. Єлизавета навіть не ковзнула по ньому поглядом, рука її ледве доторкнулась до його руки — і раптом до неї повернулась велична постава. Королева сидить на підвищенні, затягнена у вузький і тугий корсаж, убрана в темно-сірий шовк, а не в яскраві барви, що їх вона полюбляла так довго, незважаючи на літа. Її фаворитові щонайбільше двадцять шість років, хоч по гладенькому обличчю важко визначити точніше; тримається він по-хлоп'ячому безтурботно, трохи недбало, хоча й вишукано. А чого це одна з його струнких ніг зависла в повітрі? Він допомагав літній жінці піднятись по сходинках, та так і застиг у тому русі. Нехай усі бачать — тут ще є глядачі й із чужих країв, то нехай розносять звістку, що він важить при дворі більше, ніж ладна показати королева. Він міг би бути її паном, вона тільки тим і врятувалась від його чарів, що швидко постаріла. Це він показує самим своїм виглядом. Уся його запобігливість удавана, і навіть безперечна принадність штучно підкреслена. Цей красунчик напевне розпережеться, коли його покровителька не стерегтиметься. Струнка нога недовго лишатиметься отак у повітрі; королево, пильнуй кожного кроку цього непевного молодика, щоб заради пустого норову не обернувся він для тебе з забавки на пострах і кару.