Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

— Ти не скрутиш чорній курці голови, як тобі, певне, хочеться, — промовив спокійний голос чоловіка, звиклого до влади й поваги, а потім дзвінкий, бадьорий: — Я пильную.

Янгол уважно глянув на нього й прощебетав:

— Адже сьогодні у нас юшка з птиці,— а тоді зразу прорипів ніби заіржавіло: — З чорної курки, з білої гуски. — Підстрибнув і побіг.

А за спиною в економа пискляво закричав Цамет:

— Вельможна герцогиня вже зволить вийти! А в нас іще юшка не готова.

Хвилювання допомогло йому пропхати свою товстеньку постать крізь тисняву; він опинився коло дам, саме як вони виходили з кімнати, і, раз по раз кланяючись, підвів до столу. Той стіл був накритий тільки для них на найвиднішому місці, занадто великий для всього двох гостей, хоч би й таких вельможних. Пані де Бофор і мадемуазель до Гіз сиділи далеко одна від одної, а простір між ними заповнювали їхні пишні спідниці однакового кольору й крою. Цамет стояв навпроти високих осіб за порожнім краєм столу — не стояв, а похитувався, пританцьовував, кивав на всі боки своїм лакеям, щоб ті не підпускали до столу натовп. Звільнити місце, — тут ідеться про життя незамінної людини. Він повинен бачити все, не лишати без нагляду жодної тарілки чи ложки, а особливо того, що робить пані де Мартіг.

Вино Цамет відкоркував сам, і сам витер келихи; налив і зітхнув з полегкістю, коли принцеси випили: поки що з ними нічого не сталося. Пані де Мартіг подобалась йому дедалі менше. Вона домоглася того, щоб подавати страви вельможним дамам, — хоча як я міг це собі дозволити, питав себе Цамет. Вона маленька, худощока, додає собі зросту, накрутивши високу зачіску, але обличчя від того здається ще більше сплюснутим, і під білилом та рум'янами у неї риси достеменної отруйниці, дрібні й різкі. Якщо Біцакассер має тут спільників, то це може бути тільки вона. Бере в лакеїв найважчий таріль руками, схожими на павучі лапки, але тримають вони міцно, як залізні Ця підозріла інтриганка розрізує диню, — пильнуй, щоб вона чого не підмішала в сік. Тільки мадемуазель де Гіз узяла скибочку, Цамет дивиться пригнічено, але в думках охоче жертвує менш значною особою. Вона підставляє свою тарілку, і Мартіг хіть-не-хіть кладе їй скибку, призначену для герцогині. Цаметові вже здасться, що принцеса блідне; ось зараз вона впаде. Ну й дарма, хоч це й страхіття. Зате Габрієль була б урятована. Але ніхто не падає, не вмліває.

Майбутня королева просить помаранчу, сама чистить її, спершу пильно обдивившись з усіх боків. Круглі очі господаря боязко шукають на шкуринці дірочки — малесенької дірочки, як від уколу голкою. Господи боже, дорогоцінна істота кладе помаранчу, кривить уста й каже:

— Вона гірка.

Тепер настала черга зомліти Цаметові. Він хапається за живіт і верещить:

— Геть усі! Геть усі звідси!

Лакеї мусять випровадити всіх гостей до інших кімнат, чи делікатно, чи й силоміць. Фінансист махає обома руками: швидше, швидше!

— Що сталося? Що тут у вас? — питає пан де Варенн, що досі спокійно грав у карти.

Цамет уже отямився, він засоромлено мурмоче:

— Вельможна герцогиня…

— Трохи змарніла, — докінчує Варенн. — Вона ж на п'ятому місяці. І через це такий галас?

Але Цамет уже відійшов: він зробив нове відкриття. Тепер ніхто вже не дивився на високих осіб, та й самі вони заклякли з подиву, а тим часом пані де Мартіг шпорталась пальцями на потилиці в герцогині де Бофор. Ну звісно — розстебнула замочок на разку перлів, і разок упав додолу. Цамет підскочив, сильно вдарив злодійку по руці перснем-печаткою, а тоді впав навколішки.

— Вельможна папі, ваше намисто, осьде, розстебнулось і впало.

— Дякую, а більше нічого не сталося? — здивовано спитала Габрієль.

— Більше нічого. Нічого не сталося. Будьте спокійні. Нічого не сталося, — повторював він з повними сліз очима. — Ми перетривали все це. Нічого не сталося.

Який щасливий був Цамет! Габрієль дивилась на нього так, ніби він — мала дитина, а вона знає про життя більше за нього, безмірно більше. Вона була дуже бліда й утомлена, повіки в неї почервоніли; вона сказала:

— Треба з'їсти ще й юшку? Я вже хочу йти спати.

Фінансист почув тільки слово «юшка», зраділо вигукнув його й сам, схопився й побіг до кухні. Там він побачив диво дивне, і всі кухарі, попереду старший, а за ними всі водоноси, помивачі, дроворуби, прибиральниці позбігались і, широко позадиравши голови, розплющивши очі, пороззявлявши роти, дивились угору, боячись пропустити хоч дрібку. Там, угорі, боролись економ і кухарчук.