Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Ще вони не доїхали, як герцогиня де Бофор виїхала їм назустріч, так їй не терпілось обняти гостю. Вона навіть запропонувала їй місце у своєму паланкіні. Анрі аж дивувався, що Габрієль так добро навчилась діяти всупереч своїм почуттям і не забувати про мсту. Ще вище піднеслась у його очах розважність цієї вродливої жінки, коли тридцять першого березня нарешті підписали велику угоду — державну угоду, замасковану шлюбною.

В Анжерсььому замку королівський нотар метр Гійо зачитав уголос цей акт, і хоч він був дуже довгий, вельможні збори слухали до кінця, затамувавши дух. Герцог і герцогиня де Меркер давали своїй дочці Франсуазі як посаг у її шлюбі з герцогом Цезарем де Вандомом ціло багатство в грошах і коштовностях; а втім, усе це виплачувалося з тієї величезної суми, яку герцог де Меркер отримав від короля за те, що повернув йому його провінцію Бретань.

У цю хвилину багато хто з присутніх, хоч вони добре знали перебіг і результат переговорів, не змогли опанувати своїх почуттів.

— Хоч ми й добре знали все, — сказав кардинал де Жуайоз протестантові Буйонові,— та не могли повірити. Лотарінзький дім зрікається останніх залишків своєї влади. Цей маленький Наварра став нарешті необмеженим володарем у всьому королівстві.

— За винятком герцогства Буйонського, — відповів колишній пан де Тюренн, що успадкував те герцогство й мав надію відстояти себе від короля, що врешті стало фатальним для нього.

Метр Гюйо зачитував, що король зоставляє на своїх посадах усіх губернаторів та суддів провінції Бретані. В цьому місці один зі слухачів аж задихнувся з гніву — пан де Роні. Обличчя його лишалось кам'яне, але всередині клекотіло обурення. Всім відомі негідники й зрадники лишались тим, чим і були, замість стати перед судом, і він, Роні, не міг цьому перешкодити. Королівське правосуддя зазнавало приниження, і його захисник Роні подумки назвав короля слабодухим. Цей непохитний чоловік не розумів, що влада може бути й гнучкою. І про саму шлюбну угоду як привід для державної Роні казав «тинди-ринди» й усе пояснював марнолюбством любої владарки, що умовила короля.

Такий собі пан де Бассомп'єр, лиш недавно прийнятий до двору, спитав: а до чого тут її високість сестра короля? Бо її справді викликали й домоглись від неї схвалення.

— Тепер усе зрозуміло, — вирішив новачок. — Король збирається дати протестантам едикт. Те, що робиться тут, — це попередній крок.

Враз голос нотаря затих, і над зборами нависла глибока тиша. А тоді зашелестіли дві сукні. Одна — з бузкового шовку, друга — зелена, густо заткана сріблом: її високість сестра короля й герцогиня де Бофор. А посередині — король; отак ці троє вийшли насеред зали, до столу, на якому лежала розгорнена угода. А з другого боку, тільки на другий виклик, рушили герцог і герцогиня де Меркер. Усі інші, що теж мали підписати угоду, вишикувались біля столу, проте, лишилось і вільне місце. Там було підвищення, і на нього по приступках зійшло двійко дітей, убраних як дама й кавалер. Вони ступали повільно, статечно, і нагорі їхні маленькі постаті випромінювали гідність; з усіх облич їхні були найповажніші.

Тоді заусміхалися й ті, що досі дивились суворо. В декотрих жінок вирвались захоплені вигуки, інші зітхнули. Анрі стежив за обличчями подружжя Меркерів, — адже він позбавив їх і могутності, й володіння. Досі вони мали вираз заскочених на гарячому злочинців, то блідли, то червоніли, в герцога очі налилися кров'ю, герцогиня кашляла, щоб не розревтись чи не закричати. Та коли діти зійшли на своє підвищення, змінилася й поведінка цієї пари. Вони обоє зрозуміли свій виграш. Їхня дочка стане найближчою до трону! Цей хлопчик зійде на нього разом з нею. Отож король повинен одружитися з його матір'ю. Неодмінно і негайно!

Король підписався перший, тоді подав перо герцогині де Бофор. А в неї аж рука тремтіла — з радості. Всі витягали шиї, щоб побачити це. Найпрекрасніша ручка королівства вивела підпис — найзначніший у її житті. Тоді вона поклала перо й застигла в чеканні. Її любий владар усміхнувся до неї: не турбуйся! Тільки-но поставила свій підпис її високість сестра короля, як до пергаменту кинулись Меркери. Філіпп Емманюель Лотарінзький, герцог де Меркер, і Марія Люксембурзька, герцогиня де Меркер; Габрієль читає ті підписи, і очі в неї блищать, а в голові аж паморочиться від щастя. Вона втікає від того щастя, що тягарем навалилось на неї, до плеча свого коханого, і він її цілує в розпашіле обличчя.