Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Тому він сам ладен був роздерти себе за те, що одного дня розгубився перед протестантом Морнеєм, а власне, перед самим єретиком Анрі, й не наважився тоді втопити одного з них. По-перше, цей був послом того, а можливо, навіть мав іще вищі повноваження. Вищі повноваження! Що ж, побачимо. Принаймні у Вервені бог цих людей іще не явився, та, видно, й не збирається, — так думав тепер герцог де Меркер. Але протестанта таки слід було втопити; до цієї думки він уперто повертався, бо на безлюдді, серед реву стихій, зробився химерником.

Під кінець жовтня Морней опинився в Анжері. Маршал Бріссак, учений гуманіст і мухолов, скликав до цього міста кількох значних панів, щоб вони схвалили його розпорядження з нагоди скорого приїзду короля. Король мав їхати через Сомюр і Анжер до своєї провінції Бретані. Губернатором Сомюра був пан де Морней, а в Анжері королівською залогою командував сам маршал. Тим прикріша була пригода, що сталася з королівським губернатором у королівському місті Анжері, трохи не перед очима в маршала, якому винуватець навіть доводився родичем.

В Анжері з паном де Морнеєм, губернатором Сомюра, зустрівся на вулиці такий собі пан де Сен-Фаль. Морней саме розмовляв з одним судовим радником. При ньому був його стайничий, а також економ, а крім того один секретар і один паж. Сен-Фаль був у супроводі десятьох озброєних людей, яких він спочатку заховав. Він звернувся до сомюрського губернатора зі скаргою за якісь перехоплені листи, що їх губернатор наказав розпечатати. Скаржник поводився зухвало, Морней відповідав йому стримано. Він, мовляв, наказав розпечатати листи, бо їх знайшли в підозрілої особи. А побачивши під ними підпис пана де Сен-Фаля, відіслав листи за адресою. Потім Морней висловив подив: адже після цього випадку минуло вже п'ять місяців!

Це разюче твердження не заспокоїло пана де Сен-Фаля, він почав говорити ще зачіпливіше й відмовився прийняти таке пояснення.

— Ну, то й не треба, — нарешті мусив сказати Морней. — Звітувати я повинен тільки перед королем. А з вами я готовий будь-коли стрітись на полі честі.

Сен-Фаль, ніби він дожидав цих слів як умовленого знаку, вихопив з-під плаща кийок, і в ту ж мить до нього кинулись десятеро його збройних супутників. Під їхнім захистом напасник зміг сісти на коня й утекти. Морней, чоловік уже немолодий, від удару по голові повалився додолу.

Західні провінції охопило сильне хвилювання. Ніхто не вірив, що йшлося про особисту сварку двох дворян. Ні, це був умисний, обміркований підступ: вивести з ладу так званого протестантського папу, і тоді король навряд чи наважиться вирушити у свою подорож і покине саму думку про те, щоб надати протестантам вільності. Адже в них усе вже підготовано: на своїх церковних радах і політичних зборах протестантська партія вже висунула свої умови, вкрай рішучі, і Морней домігся від короля обіцянки задовольнити їх. Удар по голові в останню хвилину врятував королівство від найжахливішої сваволі, яку збиралась чинити партія ворогів ладу.

А одновірці побитого зі свого боку запевняли одні одних, що треба облишити всі поступки. їм лишаються тільки їхні укріплені міста і знову війна. Отаке було становище, коли Морней, ще зовсім слабий, одержав листа від короля, де той писав, що образи завдано йому самому — як королю і як другові. «Як король я вчиню згідно з законом. Якби я був тільки друг, я оголив би шпагу».

То були слова обурення, слова непогамовного нетерпіння. Життя швидко йде вперед, та тільки-но замріє попереду вершина, як виправдання цього життя й цієї влади, — той рух раптом затинається, як у Вервені, так і в Бретані. Й замирення між вірами теж відсовується — через якийсь дурний удар по голові.

Маршал Бріссак дістав наказ видати свого швагера Сен-Фаля поліційному офіцерові, присланому від короля, «не зволікаючи й не утруднюючи справи ні під яким приводом, бо те, що сталось, зачіпає за живе мене самого, це замах на мою владу й на службу королю».

Саме це мухолов Бріссак знав якнайкраще, тому він підступив до крісла, в якому сидів недужий Морней, із таким щирим задоволенням, яке йому траплялось відчути дуже рідко.

— Наш владар страждає ще тяжче, ніж ви, шановний друже, — промовив Бріссак з обличчям апостола, намальованого рукою великого майстра. Видно було навіть пишну бороду, хоч її не було, а очі він, ніби мученик, звів до найвищих хмар. — Я ладен сам піти до в'язниці,— сказав цей святий, — щоб ваша кривда була відомщена, а король задовольнився. Краще себе віддати в жертву, ніж безсило дивитися.