Генріх Манн - Молоді літа короля Генріха IV

Він приїхав — і на сходах свого замку його зустріла фея Корізанда, вся в білому, обсипана перлами, така неземна, якою він бачив її тільки в мріях. Усі знамена розгорнули й схилили перед нею; а потім, наче тільки тепер він став гідний її, Анрі зійшов до неї на сходи і, взявши за руку, повів у замок. Корізанда не вміла й висловити, яка вона щаслива. Така щаслива була його муза, що забула про все на світі, крім його перемоги і його славного шляху. Ані ду?мки про якусь образу чи про свої жадання; вона покірно довірилась йому. По-материнському жаліла його за всі турботи, раділа, що вони не лишились без винагороди; а тим часом їй би годилось бажати, щоб вони тривали якомога довше, — та воно так і вийшло. Поки щастя ще непевне, музина пора не минає; а сьогодні — її радісний день.

Imperceptiblement il avance. Tout le sert, et ses efforts, et les efforts des autres pour le refouler, ou le tuer. Un jour on s'apercoit qu'il est fameux et que la chance le designe. Or, sa vraie chance c'est sa fermete naturelle. Il sait ce qu'il veut: par cela il se distingue des indecis. Il sait surtout ce qui est bien et sera admis par la conscience des hommes ses pareils. Cela le met franchement a part. Personne, parmi ceux qui s'agitent dans cette ambiance trouble, n'est aussi sur que lui des lois morales. Qu'on ne cherche pas plus loin les origines de sa renommee qui ne sera plus jamais obscurcie. Les comtemporains, d'alors et de quelqes autres epoques, ont pour habitude de s'incliner devant tout succes, meme infame, quitte a se recuser aussitot traverse ce passage ou soufflait un vent de folie. Par contre, les succes d'Henri n'etaient pas pour humilier les hommes, ce que n'evitent guere la plupart des chefs heureux. Ils devaient plutot les rehausser dans leur propre estime. On ne voit pas' d'habitude d'heritier d'une couronne, que le parti dominant repudie violemment, gagner a sa cause, par des procedes d'une honnetete pathetique, le roi meme que force lui est de combattre. Combien il voudrait aider ce roi, au lieu de devoir le diminuer, lui et son royaume. Il a eu ses heures de faiblesse et la tentation d'en finir ne lui est pas restee inconnue. Cela le regarde. A mesure qu'il approchait du trone, il a fait comprendre au monde qu'on peut etre fort tout en restant humain, et qu'on defend les royaumes tout en defendant la saine raison.

Непомітно просувається він уперед. Все допомагає йому: і власні зусилля, і зусилля інших, тих, хто хоче його відтіснити або вбити. І ось одного дня всі помічають, що він уже прославився і що його позначило щастя. Та справжнє його щастя — це природжена твердість. Він знає, чого хоче, і цим відрізняється від людей нерішучих. А головне — він знає, що добре і що схвалять люди його гарту. І це видимо вирізняє його з-поміж усіх. Жоден з тих, хто борсався в тодішній непевній дійсності, не мав такої твердої віри в моральні істини. І не треба шукати ніяких глибших причин його слави, яка вже ніколи не потьмяніє. В його часи, як і в інші, люди звикли схилятися перед будь-яким успіхом, навіть здобутим підлотою, а потім відвертатися, тільки-но проминувши ту ущелину, звідки війнуло вітром безумства. Успіхи Анрі, навпаки, були спрямовані не на те, щоб принизити інших, хоч цього не уникла більшість удачливих вождів. Його успіхи мали скоріше підносити людей у їхній власній думці. Не часто побачиш таке, щоб спадкоємець трону, якого так ненавидить панівна партія, зумів дивовижною чесністю схилити на свій бік короля, хоча й мусив мимохіть із ним боротись. Як радо він допомагав би цьому королю, замість вимушено завдавати шкоди йому і його королівству. Бували й у нього свої години слаботи, спізнав він і спокусу покінчити з усім. Та це його діло. Простуючи до трону, він дедалі виразніше показував світові, що можна бути сильним і лишатися людяним і що, захищаючи здоровий глузд, захищаєш і королівство.

Дев'ятого травня 1588 року герцог Гіз із нечисленним почтом потай приїхав до Парижа. Король переказав йому своє прохання, несміливе прохання, щоб він не приїздив. Валуа знає, що сама Гізова присутність або призведе до його смерті, або змусить його прибрати Гіза. Хто з них двох наважиться — і хто наважиться раніше? Гіз недавно розгромив чужоземне гугенотське військо, а королівське, під проводом Жуайоза, навпаки, розбив Наварра. [148] Гіз недавно розгромив чужоземне гугенотське військо, а королівське, під проводом Жуайоза, навпаки, розбив Наварра — 20 жовтня 1587 р. під містом Кутра блискуче споряджене дванадцятитисячне військо герцога Жуайоз а було розгромлене шеститисячним військом Генріха Наваррського; сам Жуайоз загинув у цьому бою. В той самий час Анрі Гіз розбив велике військо, що його послали на поміч гугенотам німецькі протестантські князі. І все ж нещасний король силкувався вдати з себе переможця; за це й простий народ, і шановні городяни одностайно зневажають його. Члени парламенту, верховні судді королівства, — майже єдині люди, які ще стоять на боці короля: вони-бо навчені думати. В такому непевному становищі не можна відхилятись від закону, а закон — це король. Та кому вони можуть сказати й розтлумачити це? Ні багатіям, які не від недолугого Валуа, а від Гіза сподіваються запоруки, що їхні гроші будуть цілі, ні збуреному простолюдові на вулицях, що кричить: «Хліба!» Сидіти без хліба йому не первина, і нема ніяких причин гадати, що цього разу голод буде тяжчий, ніж звичайно. Проте людська юрба, коли вже звернула на хибний шлях, і далі робитиме самі дурниці. Ці люди за Гіза, авантюриста й демагога, підкупленого ворогом. Така протиприродна відданість йому породжує в них самих лють і страх: то опирається їхнє сумління, але вони цього не розуміють. Париж геть збився з пантелику, тому городяни й галасують про вигаданий голод.