Генріх Манн - Молоді літа короля Генріха IV

«Як ми загаялись! Уже вечір. А сад сьогодні здається нам темнішим, присмерк тихо виносить його з простору й світового ладу. Навіть кам'яна жінка, що ллє воду зі свого дзбана, ніби облита кольором присмеркових кущів і втратила свій привілей — бути білою й світитися. Всі ми, як християни, між собою рівні, і ця істина особливо правдива у вечірню годину. Звичайно, я, його сестра, повинна вбачати в ньому свого владаря, але тут він не настільки владар. Сказати йому? Не хочеться мені таке говорити і трохи страшно. І все ж мене щось спонукає поговорити з ним про той горезвісний бал в Ажені».

— Брате!

— Що, сестричко?

— Такі негарні чутки ходять.

— Це ти про бал в Ажені.

Вона так злякалась його слів, що аж зупинилася. Звичайно її кульгавість була майже непомітна, вона навіть могла танцювати. Але в цю хвилину вона б закульгала. А брат квапливо провадив:

— Я знаю ті балачки, звісно, знаю. Їх розпустили тільки для того, щоб я зі своїми дворянами-протестантами залишив місто. Я спершу, коли втік із Лувру, хотів там оселитись. І зразу духівництво почало з амвонів підбурювати люд проти нас. Пан де Війяр теж розпускає наклепи. А найгірше вигадали дами-католички просто для забавки. Слід тобі знати, що багато жінок люблять тішитися тим, чого насправді не було.

— Облиш, брате. Скажи мені, чи правда, що на балу в Ажені, коли в залі було повно міських дам, ти й твої дворяни несподівано погасили всі свічки й лампи?

— Ні. Я б так не сказав. Я, правда, помітив, що в великій залі стало трохи темніше. Може, кілька свічок одночасно догоріло. А буває, що на полум'я дмухають просто з пустощів, — і хтозна, чи не самі дами те робили!

Тоді вже Катрін розгнівалася.

— Щось ти дуже багато заперечуєш. Краще б ти менше відмагався, тоді б мені легше було повірити. — Це говорила вже не наївна, недосвідчена дівчина, не тим дитячим голоском із високими нотками ляку на кінці слів. Тепер була черга Анрі злякатися: до нього зверталась його сувора мати. Навіть бачити різницю йому було важко, бо вже зовсім смеркало. І він признався в усьому, як хлопчисько:

— Мої дворяни хотіли тільки поцілувати дам у темряві. І жоден з них не хвалиться, що збезчестив свою. Правда, нагода така була, і навіть охота. А потім, звичайно, всі почали відмовлятися, коли вибухнув скандал.

— То-ось як ви, поводитеся! — сказали Жанна й Катрін. — Оце ті суворі звичаї, що їх ти повинен оберігати на нашій батьківщині? Де там, ти волієш показувати тут людям, чого навчився у Луврі, у ворогів нашої віри!

Йому аж дух перехопило. Те, що він мав почути далі, зачіпало вже його особисто.

— Мало того, що декотрі з тих збезчещених дам померли з переляку й сорому, так ти наробив ще й інших нещасть — по всьому краю, де ти їздиш, зводиш жінок. Я не буду їх тобі називати й перелічувати — ти їх сам добре знаєш. Краще я нагадаю тобі, що треба любити бога, а не жінок.

Він мовчав. Проповідь, що почалася з цього, треба було вислухати до кінця.

— Насамперед ми повинні привчити свої серця до послуху перед господом. Починати слід із цього, а щоб вийшло якесь пуття, серцю мають помагати очі, й руки, й ноги — все. Жорстокі руки свідчать про те, що серце сповнене зла, а безсоромні очі — що воно зіпсуте.

Вона ще довго говорила дуже мудро й гарно. Принцеса Катрін отримувала листи з Женеви й зберігала в пам'яті їхній зміст, хоча їй самій недовго вже лишалося діяти згідно з їхніми настановами. Її брат Анрі плакав у темряві. Сльози текли в нього легко, навіть через те, чого вже не можна змінити, та й не хочеться міняти. Але в цю хвилину він плакав не тільки через власну натуру, а й через близько споріднену своєї любої сестриці. Ревне благочестя змушувало бідолашну переборювати своє кохання до кузена Шарля Бурбона, який поки що полював на вепрів. Та коли він нарешті з'явиться власною особою, тоді Катрін і незчується, як станеться те, чого не вернеш! Кінець її дитячої невинності — ось що оплакував брат. А з другого боку він вважав цілком природною річчю те, що невинність його сестри колись має минутися. Трохи співчуваючи їй, а трохи погоджуючись, обняв він Катрін і поцілунком перервав найкращу її фразу. А потім повів її в дім.

А що всяка ніжність, навіть до своєї плоті й крові, і кожен душевний порух має свою грошову ціну, то принцеса Катрін уранці отримала від свого любого братика в подарунок невеличке містечко — яке, щоправда, ще йому не належало. То було лихе, уперте містечко, що й досі не хотіло впустити губернатора в свої мури, і він мусив спершу завоювати його для любої сестриці. Ще багато чарівних подарунків отримала вона від нього пізніше, коли її коронований брат мав таку змогу. Одного разу то були сімсот прегарних перлин і золоте серце, рясно оздоблене діамантами; ціну знала рахункова палата. А втім, години, пробуті в По, щоразу бували лічені. Гарні меблі в великому міському замку знову покривалися чохлами; жодні інші ніколи не здадуться Анрі кращими. Коштовностей Наваррської корони він не зачепить навіть тоді, коли не матиме другої сорочки. На коня! В неспокійніші округи! І Марго теж нас непокоїть. Вона спустила на мотузку з вікна свого брата Франсуа, коли той надумав утекти до Фландрії, а потім почала палити той мотузок у каміні й трохи не спалила всього Лувру. А тоді й сама гайнула до Фландрії — і які там коники викидає! Які коники, хлопці! Так каже Анрі в своїй таємній раді.