Вадим Бойко - Якщо на землі є пекло…

У загальмованому мозку Володі якісь сторожові клітини продовжували працювати чітко й безвідмовно, останні, найстійкіші вартівники ще не згаслого життя. Хлопцеві щось невиразно марилось. Крізь морок забуття до його потьмареної свідомості нібито долинули якісь неясні звуки.

Та ось ці далекі звуки почали наростати, і він виразно почув слово «Орлятко», майже впізнав знайомий голос, який повторював: «Орлятко, Орлятко, прокинься», Володі здалося, що він чує спів. «Хто ж це співає? Невже Жора? Але ж Жора загинув…»

І знову крізь морок забуття, як сонце крізь хмари, прориваються бентежні слова: «Орлятко, Орлятко…»

«Може, я мертвий? Але ж мертві не можуть нічого чути, а я чую…» Неймовірним зусиллям, піднявши важкі, немов свинцеві, повіки, Володя розплющує очі. І перед його прояснілими очима постає знайоме, до болю рідне обличчя. Одним подихом, як з глибини серця, Володя видихнув слово «Ганс», а потім — «я живий»… Ганс обхопив його руками, міцно притиснув до себе, намагаючись стримати власні ридання.

Володя беззвучно плакав. Його худеньке, як тріска, тільце судомно здригалося, але він уже не непритомнів. Тепер, у обіймах відважного побратима, не страшно й померти. Але ж треба вижити, і він житиме на зло всім смертям.

Схилившись над койкою Ганс по-батьківськи пригортав хлопця, лагідно гладив його гострі худенькі лопатки й схвильовано шепотів: «Не плач, Орлятко, ти будеш жити… ти будеш жити… не плач…» А в самого котилися по щоках рясні сльози — чи не вперше за всі ці неймовірно тяжкі роки.

Крізь радісні сльози Володя дивився в Гансове лице, а в душі Жориним голосом бриніли рядки улюбленої пісні:

Від Гансових добрих, турботливих рук ніби переливалася у Володину душу якась незбагненна сила. А ще він проймався світлою вірою в те, що вони таки здолають усі труднощі і переможуть смерть, виживуть на зло усім фашистським катам. Не можуть, не мають права не вижити, коли поруч такі друзі, як Ганс, як інші комуністи-підпільники.

Володя аж очі заплющує, вслухаючись у чарівний Жорин голос, який лунає ніби зовсім поруч, у слова такої знайомої, такої близької пісні, що ненане прилетіла з далеких просторів України. А в уяві постає весела, щаслива довоєнна Селезенівка, кучеряві верби над ставом плетуться схиленими вітами у синьому плесі, усміхнена мати йде стежинкою через город — поспішає назустріч синові…

Зусиллям волі Володя розплющує очі, йому шкода відриватися від цього щемно-солодкого і водночас такого болісного видива. Міцно стискує зуби, ковтаючи гарячий клубок. Він ще побореться за життя, йому ще засяє незгасне сонце Вітчизни…

Начальник блоку, есесівський офіцер.

Табірні поліцаї, що призначалися з числа запеклих кримінальних злочинців.

Давай, давай, швидше!

Так званий санітарний осередок.

Кляте лайно!

В'язнів.

Дерев'яні черевики-довбанки.

Караульне приміщення.

Шапки зняти!

Перевірка.

Усе в порядку.

Староста табору.

Головний писар.

Термос для гарячих страв.

Ланцюг охорони.

Цуляга — добавка до денної концтабірної пайки.

Гінець, вістовий, представник служби зв'язку.

В'язнівська куртка.

У концтабірному жаргоні «організатор» — це гешефтмахер, який може з-під землі дістати все, що забажає начальство.

Аушвіц — кодова назва освенцімського табору смерті, який нараховував тридцять дев'ять гігантських філіалів, розкиданих по всій Сілезії.

Рудольф Гесс — оберкомендант усіх освенцімських таборів смерті.