Вадим Бойко - Якщо на землі є пекло…

Це був умовний код, перша фраза якого означала: «У нас нещастя, справа надзвичайної ваги, потрібен Ганс Максфельд».

— Заявка прийнята, постараємось виконати, — почулося в трубці.

Фелікс поклав трубку і аж змокрів від хвилювання. Сигнал передано і прийнято! Він знав: що б там не було, прибуде Ганс і рятуватиме радянського юнака з легендарним ім'ям Орлятко. Адже загибель просто недопустима, цього навіть не припускає ні серце, ні розум.

Трохи заспокоївшись, Фелікс порадився з Бронеком — комірником дезинфекційної станції і теж підпільником, попросив його зв'язатися з асенізаторами і передати через них умовний сигнал Гансу. Це був запасний варіант. Асенізатори, як і Ганс, мали постійні перепустки для вільного пересування без супроводу автоматників на всій території Біркенау. Вони вручну очищали вигрібні ями і у величезній цистерні вивозили нечистоти за межі табору. Особливе становище асенізаторів дозволяло їм блискуче виконувати роль зв'язківців між численними ланками освенцімського підпілля. Зібрану з усього Біркенау інформацію вони завжди передавали Гансу, а той — у Центр.

Фелікс повернувся до свого блоку, окрилений надією. У його кімнаті вже палахкотіла «буржуйка», і Янек розтоплював у відрі сніг, щоб скип'ятити воду для хворого. Адже його треба напоїти гарячим чаєм, помити, а може, й попарити обморожені ноги. Ганс, звичайно, знає, що і як. Ні Фелікс, ні Янек, мабуть, ще ніколи в своєму житті не звідували такого тривожного і такого болісного нетерпіння, як зараз, чекаючи на Максфельда. «Він повинен прийти! — думали вони. — Але ж скільки перешкод на кожному кроці у таборі — хіба ж усе передбачиш!..» їх хвилювання посилювалось з кожною хвилиною, бо Ганса поки що не було, а під ліжком лежав Орлятко, не подаючи ніяких ознак життя…

Ганса Максфельда підпільники називали Залізним Гансом, а найчастіше — просто Залізним, вкладаючи в це слово своє захоплення витривалістю, невтомністю і моральною незламністю побратима. Важко сказати, хто перший охрестив Ганса Залізним, але це друге ім'я стало його підпільною кличкою. Залізного любили, ним пишалися, брали з нього приклад. Він уособлював у собі найкращі риси комуніста, усього себе віддавав людям, як тільки міг рятував їх. На таких, як Ганс, тут трималось життя. Довгі роки ув'язнення, тяжкі страждання й звірячі знущання не озлобили його доброго серця, не похитнули комуністичних переконань. Він проводив політичну роботу серед людей скрізь, куди закидала його нелегка доля, ні на мить не сумнівався в перемозі комуністичних ідей, твердо вірив у неминучий розгром гітлеризму, вселяючи цю віру в серця інших. Це був справжній тельманівець — антифашист, борець. Навіть у таборах Ганс залишався надзвичайно інтелігентним, беззахисно ніжним, безмежно добрим і завжди спокійним, упевненим в собі. Він був життєдайним весняним вітром, який владно вривався в життя інших, захоплював, впевнено вів за собою, розвіюючи моторошний освенцімський морок, чорний відчай і зневіру. За це його й любили побратими, щораз дивуючись його невичерпній енергії і незламності духу.

Цього дня, 1 січня, Гансу виповнювалося 35 років. Майже третина його життя проминула за колючим дротом концтаборів. За останні півроку він дуже постарів, змарнів, голова його стала білою-білою, як перший сніг… Зараз він мріяв лише про те, щоб хоч раз на рік нормально, по-людському виспатись. «Може, пощастить у день іменин? Адже першого січня у більшості есесівців вихідний, і в таборі повинно бути трохи спокійніше…» Останні дві доби майже зовсім не спав, було стільки роботи! Та ще й такої, яку не можна ні відкласти, ні перекласти на інших. Хірургічні операції, які треба було робити таємно в різних блоках і різних секторах вдень і вночі, збір медикаментів, які, перш ніж потрапити до Ганса, проходили через десятки рук інших підпільників дуже довгим і складним шляхом, збір інформації, яку, окрім нього, не міг зібрати ніхто, бо тільки він один мав право вільного пересування по обох таборах — центральному освенцімському і Біркенау. Щоб добитися такого становища, Гансові довелося перекваліфікуватися і стати ще й електриком.

За завданням підпілля він опанував цією професією і ось уже рік працював старшим електриком Освенціма. Це теж забирало немало часу й сил, зате відкривало великі можливості для підпільної роботи. Тепер у Ганса була ціла майстерня. На плечі, на широкому ремені, Ганс завжди носив величезну монтерську сумку, повну мотків дроту, ізоляції, лампочок та різного інструменту. На дні сумки був схований сундучок з хірургічним інструментом, ліками та медикаментами. Нерідко, злізши з телеграфного стовпа і знявши з ніг монтерські кігті, Ганс через кілька хвилин уже оперував у бараці хворого. Хірургічні операції в незвичайних, тяжких умовах — дуже непроста справа. Та ще складніше було роздобувати ліки і медикаментозні засоби. Одним з джерел стали хімічно-фармацевтичні фабрики фірми «І. Г. Фарбеніндустрі» в Моновіцах, де працювало кілька тисяч освенцімських в'язнів. Там давно вже створені сильні підпільні групи, члени яких і переносили медикаменти в табір, нерідко розплачуючись за це життям.