Вадим Бойко - Якщо на землі є пекло…

— У кожного з нас, Костю, доля важка, як і в тебе, — сказав Жора. — Якби ти знав, скільки мук перетерпів Володя… А бачиш, духом не падає, мріє ще й помститися фашистським мерзотникам. Так що ти, друже, також тримайся. Будемо разом. Нікуди від нас не йди.

— Не знаю, як і дякувати вам, хлопці. Оце розповів вам про себе — і вже якось легше стало…

Наприкінці серпня ночі стали прохолодні, рясно випадала роса. На голому вогкому піску кар'єрники, що ще лишалися живими, збивалися щільніше докупи, щоб зігрітись. Знекровлені, виснажені до краю, вони й у сонячний день відчували, як холонуть руки, ноги, все тіло, а вночі дрижали від холоду, як у лихоманці. Всі троє хлопців по черзі розтирали один одного, розганяли по висхлому тілу кров, а інакше навряд чи й вставали б під час підйому. Неволя навчила всіх, що були тут, триматися гурту, підтримувати один одного, допомагати. Як тільки бачили, що хтось (незалежно від національності: німець, поляк, бельгієць, француз, єврей чи словак) збайдужів до життя, бралися всі разом розраювати його, викроювали з черпака баланди зайвий ковток — і, дивись, той уже трохи збадьорився, повернув собі надію на порятунок. Це зворушувало, породжувало довір'я один до одного…

Настав день, коли кар'єрників погнали в лазню. Це означало кінець карантину, а тому в кожного зажевріла надія на краще. Звичайно, лазня — це лише назва. Біля камери дезинфекції та прожарки їх роздягнули і, поки прожарювалося брудне, вошиве лахміття, стригли й дезинфікували так, що аж випадало волосся, горіло все тіло. Потім їх, зовсім голих, з годину тримали в строю. Це називалось «загартовуванням». Така процедура і влітку, і взимку влаштовувалася за будь-якої погоди. Ті, що витримували, потрапляли нарешті в душову, під потужні струмені крижаної або нестерпно гарячої води. Ні мила, ні рушників, звичайно, не було. Вода в душову завжди подавалася така, що ті, хто, не витримавши спраги, ковтав її, через кілька годин гинули в страшних муках — настільки вона була отруєна хлоркою. Після цього «душу» видавали прожарене лахміття і гнали в барак чи на роботу.

Начальник лазні — давній кримінальний злочинець, злодій і скотоложець на прізвисько Філософ — любив «пофілософствувати» перед голими в'язнями про те, хто з них має право жити на світі, а кому жити не варто.

— Щоб ви знали, вошивці, опера — не драма, шляпа — не панама, курка — не птиця, в'язень — не людина, а табір смерті — не санаторій, — просторікував він. — Всі ви, звичайно, кретини. Та серед кретинів інколи трапляються грамотні, бо грамотність — це пошесть двадцятого століття. Так от. Теорію Дарвіна вивчали? У нас ви з нею познайомитесь на власній шкурі. В рослинному, тваринному і людському світі перемагають найсильніші — у кого пазурі й зуби міцніші. І це правильно. На землі повинні жити тільки сильні, а кретинам і всяким виродкам тут робити нічого. Людей розплодилося — як комах. Просто жах! Планета стогне від перенаселення. Винищується краса землі, природа. Хіба ж допустиме таке неподобство? Ось гляньте на себе і подумайте, чи ж може отаке лайно бути часткою людства? Та й що станеться, якщо людство засмічувати покидьками — кретинами, сифілітиками, дистрофіками, алкоголіками, жидами, слов'янами і ще отим бидлом — неграми? Так от, настав час зробити селекційний відбір людської породи, щоб удосконалити її. Наші табори — це якраз те що треба. Табір смерті — це надія майбутньої цивілізації, до якої геніальні ідеї великого фюрера освітлюють людству дорогу. Табір — найкращий сепаратор і фільтр. Слабкі істоти повинні щезнути з лиця землі. Ну, а сильніші, якщо вони є серед вас, можуть ще трішки пожити. До наступного банного дня. Сподіваюсь, питань нема? От і добре. До наступного банного дня. Хто доживе! — додав він і розреготався.

Та гидке варнякання Філософа було ніщо у порівнянні з тим, що сталося потім. До голих в'язнів вийшов собачий фюрер Зеєбом зі своїм Рексом на повідку. Нацькований, спеціально навчений Рекс у шаленому стрибку блискавично хапав зубами статеві органи того чи іншого в'язня і рвав…

Стрій бранців заціпенів од жаху. А двоногий сучий сип задоволено погладжував збудженого чотириногого вихованця, їх розтерзані жертви корчилися на плацу в останніх агоніях…

Після «банної процедури» в'язнів погнали на центральний аппельплац. Жора і Володя брели, ледве переставляючи ноги, підтримуючи під руки знесиленого Костю. У Сосніна страшенно розпухли ноги, синюшною одутістю взялося лице, і лише сповнені глибокої журби і страждання сині очі дивляться на товаришів і вдячно, і винувато.