— Ну от, зокрема, одним із пунктів обвинувачення вашого батька було те, що Бухарін подарував йому автомобіль… А ваш батько запевняє, що його преміював особисто товариш Орджонікідзе…
— А хіба не можна послати запит у архів Наркомважпрому?
— Наркомважпрому немає, і архіву немає, — відповів Мельников. — Я пробував…
Я згадав п’ятдесяті, ніч двадцять дев’ятого квітня, коли підполковник Кобцов керував групою, що приїхала забирати батька, згадав, як на підлозі квартири валялися книжки, документи, записки, фотографії, згадав, як біля моєї лівої ноги лежав папірець: наказ по Наркомважпрому про нагородження батька автомобілем, підписаний Серго, згадав, як, боячись самого себе, я обережно підсунув підбором цей папірець під тахту, а потім, коли обшук кінчився, всі документи й фотографії батька (з Серго, з генералом Берзаріним у Берліні, з маршалом Говоровим, з Костянтином Симоновим, з Ворошиловим) забрали, а кімнату опечатали, я вночі відчинив кватирку, вліз у колишній кабінет і витяг з-під тахти цей наказ Серго — все, що в мене відтоді лишалося від пам’яті …
— А що, коли я вам знайду цей документ? — спитав я Мельникова. — Це багато в чому допоможе справі?
— Багато в чому. Відпаде одне з найсерйозніших обвинувачень: погодьтеся, подарунок від троцькістського диверсанта Бухаріна не прикрашає радянської людини…
… Отже, батько посадив мне в свою машину, був він тоді в чорній косоворотці з білими гудзиками, в коричневому піджаку, мав тоді двадцять дев’ять (одноліток з моєю старшою дочкою Дунечкою. Хай бог боронить їхнє покоління від повторення страхіття тих років) і щасливо шепнув:
— Синку, я їду до товариша Сталіна!
Яким же натхненним було його обличчя, коли він шепнув мені це, скільки в ньому було хлоп’ячого щастя й невимовної гордості від того, що він побачить «фельдмаршала революції», «вождя народів», «творця нашого щастя», «батька всіх одержаних нами перемог»…
… Лишивши машину біля воріт сталінської дачі, назвав своє ім’я, незграбно відповів на привітання людей з особистої охорони Сталіна, які, виструнчившись, відкозиряли йому, батько попросив їх наглядати за мною: «нехай хлопчик пограється поряд, аби тільки далеко не відходив, гаразд?»
… Через вісімнадцять років, повернувшись із тюрми, він розповів мені все, що сталося далі, — в подробицях.
По піщаній доріжці до будинку Сталіна його супроводжували двоє у формі; Сталіна батько побачив здалеку: той обкопував молоде грушеве деревце, робив він це не кваплячись, вкрадливо і водночас загонисто натискуючи маленькою ногою на гострий заступ, що входив на штик у масну, вгноєну землю.
— Знаєш, — говорив мені батько, — в його постаті, особливо коли він налягав на заступ, відчувалася неабияка сила; він працював з насолодою, і щось неприродне було в його єднанні з жирною землею, тим більше що поряд стояли легкі плетені меблі: столик і три крісла; на столику лежав ранковий номер «Известий», притиснутий ножицями, коробкою «Герцеговіни Флор», люлькою й сірниками.
— Сідайте, — Сталін кивнув на крісло, немов спиною помітивши, що батько підійшов до нього.
Увігнавши заступа в землю, він обернувся, витяг хусточку, витер маленькі руки, сів поруч, неквапом набив люльку тютюном «Герцеговіни» і сказав:
— Ми в Політбюро ознайомилися з запискою Бухаріна… Він пропонує знизити ціну газети з п’ятнадцяти копійок до десяти, тому що збільшився тираж, газета стала популярна в народі… Передайте редколегії, що це наївна пропозиція… Треба просити Пе-бе не знижувати вартість номера, а підвищувати її… До двадцяти копійок… Так ми вирішили… Можливо, Бухарін погодиться з нашою думкою… Я просив би також передати редколегії ряд моїх міркувань і з приводу верстки номера… Вона поки що залишає бажати кращого, занадто недисциплінована, різностильна, точніше кажучи… Ви урядовий офіціоз, тому, якщо перша шпальта трохи сухувата, треба, щоб вона вибухала зсередини — темою передовиці, наприклад. Не бійтеся гострих тем, більше критики, справедливої критики… Газета мусить бути єдиним цілим — це ази пропаганди і агітації. Тому, по-друге, на наступній полосі має бути фейлетон, публіцистика, що розвиває основні тези передовиці. І не бійтесь, нарешті, і на третій полосі, де друкують іноземні матеріали, заверстати щось, пов’язане з основною темою номера… Ну а четверта — у ваших руках, шукайте в ній свою «ізвєстінську» індивідуальність… Оце, власне, і все…
Читать дальше