Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Навіщо?

— Мій володарю, — вклонився раб, — ці войовничі жінки гнучкі та сильні. Вони володіють небезпечними бойовими таємницями. Навіть зв’язана, одна з них спромоглася прокусити Полемонові шию. Лікар не впевнений, чи він виживе.

Фарнак згадав Полемона — дужого ветерана нескінченних Мітридатових війн, сотника охоронців з голеною головою і руками, схожими на переплетене коріння дуба. Воїна, здатного кілька діб смертоносно махати важезним мечем. Цар похитав головою і дозволив Спіменові одягти на нього броні.

— Полемон допитував амазонку? — спитав Фарнак, коли сталеве, підбите шкірою, кольє огорнуло його шию, і відразу пошкодував, що спитав. Раб міг зрозуміти це запитання як ознаку остраху.

— Полемон після допитів хотів насолодитися її тілом.

Цар засміявся. Але в його реготі Спімен не почув зухвалості. У супроводі царських охоронців вони залишили платформу, проминули казарми, стійла, майданчики з похідними шатрами і вийшли на нижню терасу портового молу.

— Вона брудна, мов тварина, — зауважив раб, намагаючись не відставати від широких кроків царя, — але ж наш Полемон не гребував навіть козами… Кати після допитів продавали йому і його братові красивих полонених. За гроші або за вино… Потім брати самі ламали їм шиї.

У кам’яному мурі охорона відкрила рясно оковані двері. Вузькі сходи вели вниз, у темряву. Звідти тхнуло водоростями, прокислим вином і пліснявою.

— Я чув, — сказав на порозі льоху Фарнак, — що давній боспорський цар Аргонакт одружився з царицею амазонок. Невже вона теж була хижою і брудною тварюкою?

— Давні царі, — відповів Спімен, запалюючи царський смолоскип, — жили не в містах, але у простоті. Серед підданців-скотарів. Такий, як той Аргонакт, міг і не вважати амазонку хижою. Тоді ж, як переконують нас філософи, була Золота доба.

Підземелля зустріло царя щурячим шурхотом і стишеним плюскотом моря. Вузький прохід був на дві стопи від підлоги залитий водою. Оксамитові чобітки царя відразу змокли. Охоронці відчинили ще одні двері. У великій кімнаті з низькою стелею Фарнак побачив двох полонених амазонок. Вони були худими, цибатими, у шкіряному лахмітті. Криваві сліди допитів укривали їх з голови до ніг. Очі заплющені, дихання не чути. Солдати Перісада безжально прикрутили полонянок до дерев’яних колод корабельним мотуззям. Тепер їхні кінцівки посиніли від застою крові. В роти полонянкам кати вставили дерев’яні розчепіри. Це додавало амазонкам нелюдського й зловісного вигляду. Фарнак наблизив до полонянок свій смолоскип, щоби подивитися на знамениту ознаку приналежності до племені войовничих жінок — випалені груди.

— Дійсно, вони випалені! — сказав цар.

— Обережно, володарю, — прошепотів Спімен.

Одна з амазонок — старша на вигляд — розплющила очі й сіпнулася в бік царя. Її тіло, скручене мотузками, напнулося, немов вилиця лука. Скрипнуло дерево. Охоронець приставив до горла дикунки гостряк римського меча.

Фарнак дав йому знак, і той підняв лезо. За другим знаком царя солдати витягли з рота воїтельки розчепіру. Амазонка хотіла плюнути в сина Мітридата, але не змогла: кривава слина лише збігла з роздертих губ.

— Цій ми видерли язика й повиламували усі зуби, — сказав товмач.

Цар несхвально подивився на нього.

— Вона вкусила Полемона, — пояснив товмач.

Фарнак показав на молодшу амазонку. Їй теж звільнили рот.

— Як тебе звати? — спитав цар. Товмач переклав варварською. Звуки степової мови були різкими, немов удари копит по камінню.

Амазонка мовчала.

Цар нахилив смолоскип і підпалив їй волосся. Сморід наповнив склеп.

Амазонка мовчала.

Смолоскип спалив їй вухо, розпечена смола капала на свіжі рани, шкіра на скроні почорніла, обвуглилась.

Амазонка тільки хрипко дихала й напружувала вузлуваті м’язи, тверді та виразні, немов чоловічі. На її шкірі Фарнак побачив давні зарослі рубці та подряпини від зброї. Жінка була войовницею.

— Вони ніколи нічого не кажуть, — підтвердив товмач.

— Застосуйте змій, — наказав цар і дав знак катам.

Кати розкрутили мотузки. Четверо солдатів тримали полонянку, не даючи їй хвицнути ката. Принесли горщик зі зміями, а дикунці розвели ноги. Коли змія довжиною в два лікті влізла до її тіла, в амазонки почалися корчі. Її співплемінниця почала вити. Завивала вона горлом, страшно, немов через неї виходив біль стривожених підземних духів. Товмач молився. Спімен витягнув обереги.