Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Слухаючи промову вухатого посадовця, Анемподест розмірковував про те, як вести себе з цим новим персонажем — як з черговою опадлійською маріонеткою чи все ж таки визнати у цій карикатурі права представника незримої влади місцевого Деміурга. Не надумавши нічого путнього, він сказав:

— Якщо так у вас заведено, робіть гороскоп.

Мацарат спитав:

— А коли ви народилися за часом Матні?

— Невідомо.

— Себто?

— Церковна книга, де був запис про хрещення, згоріла разом із церквою.

— Як тоді скласти вашу натальну карту, Витискуваче?

Анемподест знизав плечима. Кумедні проблеми маріонеток цікавили його все менше.

Планетник тяжко замислився, а прочанин побачив на стіні кабінету предмет, котрий мріяв роздивитися від часу зустрічі з Сапфірою на пустельному плоскогір’ї. Це була мапа Опадла. Вона була намальована на розіпнутій шкірі. Він наблизився до мапи і зрадів: назви гір, річок, міст та іншого географічного фаршу були накреслені ординарною антиквою [161] А н т и к в а (лат.) — найперший, застосований ще у давньоримській епіграфіці, латинський шрифт. .

Він зауважив, що Картагена розташована південніше розгалуженої гірської системи, означеної укладачами мапи як Блакитні Гори, на березі річки Днакріс, що у нижній течії перетинала континентальну Рівнину Мартоплясів. У гирлі Днакріса чорний хрестик з написом Osta-Yezd відмічав руїни колишньої імперської столиці. Пунктирними лініями накреслювались маршрути різнокольорових садхузаґів. Прочанин знайшов на мапі Райдужну Гору й приблизно визначив місце свого першого переселення до Опадла. На шкірі воно було обведено червоним колом і називалося Fusorium [162] Ринва, стічний жолоб (лат.) . .

«А ти на що сподівався?» — спитав він себе і обернувся на писк Мацарата.

— Ось натальні таблиці для Матні та Опадла. — Карлик поклав перед собою два альбоми у червоних палітурках. — Я складатиму ваш гороскоп, виходячи з часу переселення, як з умовного другого народження. Якого дня ви сюди потрапили згідно з вашим літочисленням?

— Невідомо… Десь після Покладання Риз [163] 15 липня за новим стилем. , але точно не можу…

— Тоді, — зітхнув радник третього рангу, — я буду користуватися лише місцевим літочисленням. Гороскоп, безперечно, втратить точність, але…

Долоні прочанина все ще свербіли від невідомого мастила. Він запитав:

— Де тут у вас можна вимитися?

Мацарат вказав на бічні двері.

Виходячи з кабінету, Анемподест почув — чи йому так здалося — трель глиняного свищика.

Довгий коридор, прикрашений героїчним живописом і велетенськими гіпсовими вазами, привів його до світлої кімнати, встеленої мармуром. Посеред приміщення розкривала стулки мушля-басейн. Маленький водоспад наповнював її зеленкуватою водою. Чорноволоса дівчина у сріблястій масці, закотивши спідницю, мила у басейні ноги. Поява прочанина і латинські привітання не справили на неї жодного враження. Анемподест вимив руки у водоспаді, намагаючись не дивитись на чергову спокусу Опадла.

Дівчина взула шнуровані сандалії, розправила одяг і випурхнула з вмивальні. Прочанина овіяло лавандовим запахом. У приступі несподіваної люті він почав гамселити кулаком мармурові плити та розбризкувати воду. Потім заспокоївся, скинув одяг і обережно занурився у теплу протічну воду. Чи то вона мала лікувальні властивості, чи то сама Анемподестова вдача не передбачала злобливого напруження відчуттів, але невдовзі він розслабився, приліг на скіс мушлі й застиг у рівноважному блаженстві. Йому наснився сон.

Навколо сновидця пульсувала безугавна сріблястість. Вона не дозволяла роздивитися панорами оточуючої місцевості. Чітке бачення звужувалося до овального прорізу. У ньому котило хвилі — grave і трохи largo [164] Урочисто, широко (італ.) . — ультрамаринове море.

— Ще одна бутафорія, — майже радісно подумав прочанин. — Це навіть кумедно: бачити уві сні ще один сон. Але хоч так побачу море.

— А ти ніколи не бачив моря? — відчув він запитання. Відчув не вухами, а всією натурою, немов вібрацію, яка трясе тілом після довгого виснажуючого бігу.

— Ніколи, — відповів він, озираючись. Оточений сріблястим сяйвом проріз показав йому жовті пісковики узбережжя, схил порослої деревами гори, знову море. І нікого, хто міг би говорити, чи то пак вібрувати. Одночасно він впізнав дерева. Він уже бачив ці перекручені стовбури на іконі «Сад Гетсиманський», і називалися вони «маслинами». Під такими деревами, знав Анемподест, Спаситель Людства долав останні сумніви земного буття.