– Е, бабуню!.. – защебетала панночка. – До французької мови i до музики добре i я бралась, – до танцiв тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен i похвалить; а все iнше – тiльки морока… Учись та й забудь! I тим, що учать – нуда, i тим, що вчаться – бiда. Багацько часу пропало марно!
– Так як же оце? Погано вчать?
– Кажу ж вам, що й нудно, i погано, й марно. Вони тiльки й думають, як би їм грошi виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили… Чого ж ви задумались, бабусю?
– Та то, серденько, що грошi брали за тебе добрi, а вчили погано. Що ж, як ти далi i все позабуваєш?
– Чи подоба ж се, бабуню? Бог iз вами! Як же б то мiж гостями або в гостях позабувати музику, або танцi, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нiсенiтницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсiм-таки не знаю. Цур їй!
– А як же часом хто в тебе спитає, як там тiї зорi по небу ходять, абощо? Люди й осудять зараз: вчилася, та й не тямить!
– Та що се ви, бабусю? Та се я тiльки вам призналась, що не знаю, а чужi зроду того й не дошимраються, нехай хоч цiлий день питають. Я зо всього викручусь, iще й їх оступачу, – он як, бабусю! Хочете, я вам заспiваю? Слухайте!
I заспiвала, затягла, – наче теє срiбло пересипається. Стара її цiлувати: «Серденько моє! Втiхо моя!» А панночка до неї ласиться та просить:
– Купiть менi, бабусечко, по новiй модi убрань хороших!
– Про се не турбуйся, дитя моє. Буде в тебе всього. Ти в мене будеш царiвна над панночками!
Ми, дiвчата, iзглядуємось: чого там панночки нашої не навчено! А найбiльш, бачця, людей туманити!
– Ходiм лишень, голубко, – говорить стара панi, – я хочу, щоб ти собi обрала котру дiвчину. Та й веде її до нас. Ми од дверей та в куток, та купою в куточку й збилися.
– Се ваша панночка, – промовляє до нас панi. – Цiлуйте її в ручку.
Панночка, чи глянула на нас, чи нi, простягла двi пучечки поцiлувати.
Стара всiх нас показує, – се Ганна, а се Варка, а се Домаха…
– Боже мiй! – аж крикнула панночка, разом стрепенувшись i в долонi сплеснувши: – Чи зумiє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?
Стоїть i руки заложила, i дивиться на нас.
– Чому? – каже стара. – Зумiють, серце. А нi, то навчимо.
– Як тебе зовуть? – питає мене панночка та, не слухаючи мене, до панiї: – Ся буде менi!
– Так i добре ж; яку схочеш, серце: нехай i ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, – панночка тебе жалуватиме.
– Ходiм уже, бабуню; годi вже! – перехопила панночка; сама скривилась i перехилилась набiк, i очi чогось заплющує, i з мiсця зривається, – от стеменний кiт, як йому з люльки в вуса пихкають…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.