Віталій Юрченко - Пекло на землі

Я був особливо приголомшений, бо до гноблячої думки – «чи не на розстріл» – додавалась ще одна біда. За кілька днів перед тим я зробив дурницю: передав додому тепле пальто, бо тут воно непотрібне, хіба для вошей добре пристановище; жінка мала передати щось практичніше. І от маєте! Їхати в розпалі зими в одній хатній куртчині. Морозом обдавало на гадку, як дригонітиму по холодних вагонах, як клякнутиму по невідомих стоянках без одягу, постелі, гроша…

Сірий ранок пасмом продирався через віконце і переконував, що таки справді на етап.

Хвилювання моє збільшувалось до болю, до непритомности. Я кинувся до начальства. Загримав у двері і викликав дижурного.

– Какой гад стучіт? – обізвався сердитий голос.

– Таваріщ! Войдітє в положеніє. Пошліте телефонограму ілі пошліте каво, здесь не дальоко, там заплатять. Ізвєстітє жену, пусть немедленно вишлєт вєщі, пальто і дєнєг… Я…

Але кінчити не дав, тільки засміявся, пославши мене «подальше». Я просив зі сльозами благання, припадав до дверей, але… ніхто не слухав.

Спокою не було. Я дурів від нетерпіння. В розпуці застукав знову. Хтось підійшов до дверей, масно вилаявся й погрозив не стукати, бо до етапу ще й підвалу покуштую.

Робити було нічого. Знервований, підрізаний, мучився, силкуючись найти вихід.

А час минав. Стали викликати по чотирьох. Єдине, що я міг, зробив: попросив сусіду Сорочинського передати жінці, як принесе обід, щоби доганяла мене на етапі.

Розбитий вийшов у двірську загороду. Там було вже понад 40 душ. Серед кількох етапних з 8-ї камери відгукнувся до мене вчитель Шандрук Петро. Це розважило. Але терпкий морозний ранок давав себе чути й руйнував мої намагання бути бадьорим. Туманна імла оповила все навколо сумовитою тінню, творячи похоронну атмосферу, ніби відчувала, куди ми йдемо, й відповідала нашим настроям. Холодно було, холодно тут, на півдні, а що ж буде на півночі? Замерзну…

Тим часом вивели всіх 80 душ. Поставили в ряди по 10, перекликали, вирядили за списком і по два почали вводити до канцелярії. Там перепровадили пильний обшук: роззували, роздягали, обмацували до рубця, відбирали всілякі папери-документи, ножики, голки, мотузки, пояси; після огляду брали кожного до столу, фотографували, кого не встигли, відбирали відтиски пальців, підписи і знову ладнали на дворі.

Коло 10 години ввійшов у подвір’я «взвод конвоїрів». Нас вивели перед ворота, перекликали ще раз. Старший «конвоїр» скомандував, 25 «конвоїрів» оточили нас густим колом, витягнувши шаблі. Старший відрубав кілька «напутственних» фраз: нє разгаварівать, нє отставать, нє оглядиваться, ібо без предупреждєній рублю на мєстє, відчинились допрівські ворота і… почалась епопея без міри довгого й нелюдськи тяжкого етапу.

У дві руці перечислювали й перепускали на вулицю по два. «18-я» (пара) – і я опинився на вулиці.

Там творилось щось незвичайне. Вулиці, провулки, проходи між будинками загачені людьми. Ми колом загорожені кінними з голими шаблями. Зграї міліціонерів то тут, то там вигукують «разойдісь», «осаді назад», відпихають револьверами. Нарід, як хвиля на морі в негоду, то напре на вулиці, посуваючи міліціонерів, то враз хлине назад від напору кінних. Люди рвалися підступити, поглянути хоч здалеку на чоловіка, брата, батька… Кавалеристи гарцювали на вулиці, наступали на груди й безжалісно тиснули назад. Чути було хлипання, стогони, прокляття.

Пригадалася картина Рєпіна з «Декабристів» – «Етап на Сибір». Тоді й тепер. Доба абсолютизму та кріпацтва – і світ братерства й свободи. Контрасти далеких двох культур-епох… Але судово-процесуальні жахи монархічного тиранства бліднуть перед звірячою розправою чекістів.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Реальна школа.

Москалів-шовіністів.

Микола.

Українські комуністи – націоналісти, організовані в УКП(б) – українську комуністичну партію боротьбістів.

Податок натурою.