Віталій Юрченко - Пекло на землі

Наросвіта намагалась звільнити Остапенкову (до речі, за два роки їй належала пенсія-емеритура). Ми – робоча частина доводили, що вчителі іноді безсилі проти побутово-релігійних переконань батьків, особливо на селі. Як не вмовляли нас інспектори-комуністи, ми не погоджувались на звільнення і справу виграли, хоч за два місяці Остапенкову звільнили вже не через РКК, а через ГПУ. Отож за це мене в’яжуть з попами. Ага, іще одна подія:

Обмірковуючи справу антирелігійної пропаганди в школі, деякі вчителі-активісти внесли пропозицію працювати неділями, хоч би припадав день відпочинку (у нас п’ятиденка). Я заперечував: Це буде не антирелігійна, а релігійна пропаганда. Ми настроюватимем селянство проти школи. Діти не ходитимуть у неділю. А втратить день, другий – відстане від громади. Будуть другорічники. А з ними ж нас боротись заставляють усякими способами.

І тут запідозріли з мого боку щось непевне, хоч говорив я цілком щиро.

Щораз повставали навколо мене неприємності.

На свято Шевченка 1929 року вийшло таке:

Вивчив я дітей декілька деклямацій Шевченка. Доповідач – учень у рефераті характеризував діяльність поета, а водночас, для ілюстрації, діти деклямували значніші твори поодиноко та гуртом.

Під час програми влетів до залі вожатий піонерів – комсомолець Сімаков. Тоді саме Васько Шульга гнучкою й зворушливою інтонацією виголошував:

Вожатий підбіг до мене:

– Пачему нє согласовалі програми вечора са мной?

– А хіба це обов’язково? Я й не знав.

Він мінився на лиці.

А деклямація проймаючо – лилась:

– Дак єто же гнуснєйшая контрреволюція! Как ви смєлі пазволіть? – не міг стерпіти Сімаков.

– Чого ж? Шевченкові слова, а сьогодні його радянське свято. Я з літератури це студіюю.

– Да что ви мне літературой глаза замазиваєтє? Єто явная петлюровщіна. Я нє пазволю…

І побіг за куліси. Щоб він не псував настрою дітям, – я за ним. Немов би дурману напився, никав Сімаков за кулісами з кута в куток.

Діти виконували колективну деклямацію «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Коли дванадцять дитячих голосів зі страдницьким болем проказали:

Сімаков скочив до мене:

– Жовтоблакітнік, бандіт…

А як голоси піднесено-розпучливим тоном рецитували:

він, не знаючи, що може бути далі, шарпнув завісу і без порозуміння з завідувачем оголосив вечірку закритою.

Другого дня викликали зава до Наросвіти, а потім до ГПУ. Тягали його зо два тижні, хоч як доводив, що в пораднику до улаштування свята Шевченка такі деклямації дозволені.

– Знаєм ваші деклямації, – натякали в ГПУ. – Цветной душок развівать началі в школє?! Доберьомся ми к вашім деклямаціям…

Дивувало нас побоювання отого «душка». Здається ж, національне питання розв’язане вірно, так бодай запевняли ще 1924 року, українізують в примусовому порядку – і разом з цим така настороженість до проявів націоналізму.

Чуднувато якось виходило. В програмах українознавства історію України названо «історією рев-рухів на Україні» і викреслено весь період козацтва та Гетьманату; програма починалася організацією РУПу [30] Революційна українська партія. і зараз 17-й рік та боротьба з Центральною Радою й петлюрівщиною. З економічної географії України вилучено територію Донбасу та його багатства, не вставлено й цукрової промисловості. З літератури скасовано всіх клясиків (дореволюційних); з кількох вибраних творів Шевченка (антицерковних та антипанських) перескакували на ранню творчість Франка й Винниченка, а далі до революційних письменників. На них товклися цілий рік.

– Правдивіше назвати це комунізацією, а не українізацією – заявив я якось на засіданні педради Державних курсів українознавства. – Не дати слухачам уяви про цілу епоху козацтва, гетьманщини, про первопочини українства – таж вони самі цього шукатимуть.

– Чого нервуєшся? – заспокоював Миронович. – Хіба не бачиш, чого варта така українізація. Це лиш гра, щоб очі втерти. Петровський, Чубар та інші тузи центральні слова по-українськи не скажуть і не українізуються, а низовиків жмуть. Треба, бач, дядькові довести, що це ж ваша влада, навіть «пропонується» пише по-вашому, ніхто не скаже, що московська окупація.