Віталій Юрченко - Пекло на землі

Країна швидким темпом сповзала до сьогоднішнього безладдя й краху.

Відірваний останніми роками від ширшого світу, не бачучи справжніх фарб життя, я не міг з «окружної колокольні» дати вірної прогнози «кон’юнктурі благополучія» влади; відчував лише, що щось не клеїться, але обняти цілости ланцюга заперечень і краху не міг.

Не долітали до моїх вух роптання робітничих мас: Куди йдемо? Де здобутки 12-річного будівництва соціялізму? Не дочував, як застогнало село під непосильними податками; не знав причин – звідкіль пішли арешти, заслання, розстріли; збагнути не міг – за що вислали, виснаживши п’ять місяців у Допрі [27] Радянська в’язниця. , Мироновича – одного з найвидатніших інспекторів наросвіти, тихого й роботящого працівника. Я лише фіксував ці факти й з болем реагував на них.

І в міру того, як крутішала політика, як очевиднішими ставали злидні, як порожніли полички в кооперативах (приватні крамниці позакривали), як зникло в продажі сало, м’ясо, як довшали хвости за пайком хліба (3/4 фунта на душу), як обкладали село щораз більшими податками, облігаціями, хлібозаготівкою, як заносилась страшна гроза над церквою – так мої реагування ставали нервовіші. Почуття критицизму ставило питання: А чи ж це вірно?..

На всяких зборах, на нарадах я став постійним опонентом.

Осінню 1928 року на міській учительській конференції грубо скритикував нові програми Наркомосу. Де той комплекс, що його так уперто від нас вимагають? Це не навчальний систематизований матеріял, а справді недоробки кількох непогоджених між собою кабінетних працівників, що й не нюхали, як той комплекс виглядає в практиці. В них ні формальних знань, ні доцільного дидактизму. Коли Наркомос не має тямущих творів, хай не нав’язує сумбуру [28] Мішанини визначень, понять, речей. , хай доручить нам – практичним робітникам з життя живого створити програми.

Мене, звичайно, «покрили» прислужники Наркомосу й пляни приняли, як директиву, хоч за 5 місяців сам Наркомос їх відмінив, а редактора їх Волобуєва зняв з посади, як «утратівшаво класовую лінію».

З обуренням прийняв я курс політехнізму в школі. На окрнараді метод-активу в приявності представника Наркомосу вихопився: «Чи школа – лябораторія експериментів, чи місце науки? Як відважується представник Наркомосу проголошувати таку серйозну реформу в школі? Що, крім його красної промови, ми на це маємо, з чим будемо закладати лябораторії, коли в нас мапи, крейди нема? Як побудуємо майстерні, коли цвяха купити ніде? Ще не навчив нас той безоглядний революціонізм у школі? Чи ж не бачимо, що калєйдоскопічною зміною метод наша школа плодить неуків? У момент економічної скрути та педольогічної безпросвітности в школі запроваджувати нові реформи – це цілковитий абсурд».

Авдиторія пробувала плескати, але розчервонілий представник Наркомосу схопився, підняв руку і зі всім умінням безцеремонної красномовности та вихилясів центровика насів на мене. Назвав мене консерватистом у педагогіці, сліпим у житті, глухим до гігантичних кроків соціялістичного походу, змішав, Бог знає, з чим.

«Політехнізм» у школі таки почався: діти копали щодня по годині шкільні грядки, носили жмути патичків і робили модельки «соціялістичних хат», колективних дворів, вирізували з газет ромбики, п’ятикутні зірки й т. ін.

Я впертішав, викликаючи щораз нові інциденти.

Вибори міськради. Спілка Робос має 4 місця, себто 4 вчителі мало б бути членами міськради. А кого виставила наша комячейка [29] Комуністичний осередок. ? Місцевий жидок – завкабінету Агітпропу – раз; зав. окрженвідділу, жінка не вчителька – два; секретар ОПК та зав. Агітпропом ОПК, не вчителі – чотири. А де ж учителі? Хто подасть правдивий голос, хто заговорить душею школи, хто висловить біду вчительську на міськраді?

– Товариші! – виступив. – У списку нема ні одного вчителя. Там такі кандидати, що й порога школи не переступали. Що ж це за представництво буде? Невже нема діяльних вчителів, що знають, чим боліє школа?

І що ж мені на це? Вийшло, що проти комячейки виступаю. Один партієць натякнув, що я в списку волів би мати попа, дяка та двох петлюрівців.

В’яжуть мене з попом… На підставі чого ж це?.. А ось чому: Розглядали на РКК справу вчительки Остапенко. Закидали їй, що на Великдень у неї школа пусткою стояла, а другого дня, замість щоб з виконавцями зганяти учнів, вона поїхала до свояків – до о. благочинного Великдень справляти.