Тадеуш Доленга-Мостович - Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

– Слухай, Ганко, – мовив з усміхом, – а може, ти думаєш, що я прогуляв ці гроші в Парижі?

Я знизала плечима.

– Не маю права перевіряти, на що ти витрачаєш свої гроші. Якби ти навіть їх прогуляв, чого я, зрештою, не підозрюю, то мав би на те цілковите право. Ти ж добре знаєш, що гроші мене не цікавлять. От тільки одне прикро: що ти не визнав за потрібне сказати мені про це хоч слово. І взагалі, останнім часом ти став якийсь потайний. Майже зовсім зі мною не розмовляєш. Я не можу позбутися враження, ніби тебе щось гнітить і ти приховуєш це від мене.

Яцек дуже споважнів і кілька хвилин мовчав. Тоді заговорив:

– Люба моя Ганечко, я не хочу приховувати од тебе нічого, що хоч якоюсь мірою стосувалося б нас обох. Ті п’ятдесят тисяч я взяв з банку й віддав Станіславові в день свого від’їзду до Парижа. А того дня я буквально не мав ані хвилини вільної і був заклопотаний безліччю всіляких справ. Якщо ж говорити про те, що мене щось гнітить… – Він на мить замовк і, не дивлячись мені у вічі, провадив далі: – Мушу признатися, що інтуїція тебе не обманює. Я справді маю певні прикрощі. І навіть досить поважні. Але вони не стосуються ані нашого життя, ані мого становища, ані взагалі сьогоденності.

Він знову замовк, а я затамувала віддих.

– Бачиш, кохана, – мовив Яцек, – колись, як я був ще молодий і недосвідчений, я припустився певної легковажності. Я мав усі підстави вважати, що наслідки тієї легковажності уже давно не можуть завдати жодної шкоди. Та ось недавно, цілком несподівано для мене, з’явилися певні відголоски мого необачного вчинку, і відголоски ці завдають мені деяких труднощів. Я волів мовчати про все це перед тобою. Навіть більше: я вважаю це мовчання за необхідне з багатьох міркувань.

Я похитала головою.

– Не визнаю жодних міркувань, які зводять між чоловіком та дружиною мур таємниць. Чоловік повинен вважати дружину за найвірнішого свого друга, якщо він її справді кохає.

Яцек став переді мною на коліна і, дивлячись мені у вічі, запитав:

– Невже ти можеш сумніватися в тому, що я тебе кохаю? Що кохаю тебе всім серцем і душею?

Він був просто чудовий зі своїми зволоженими очима та отим легким тремтінням у голосі. В одну мить я зрозуміла, що повинна йому вірити, що не тільки він мене кохає, а і я кохаю його одного і найпалкіше, ніж будь-кого. Я була вже ладна відкинути всі свої підозри, відмовитись од будь-яких розпитів і вивідувань, одначе якийсь дух суперечності змусив мене промовити:

– Я знаю, що ти мене кохаєш, не знаю тільки, чому не хочеш дати мені жодних доказів цього.

– Ганко! – вигукнув він. – Яких же ще доказів ти од мене вимагаєш?

– Я нічого не вимагаю. Але маю право сподіватись од тебе відвертості.

Він узяв мою руку і, стискаючи її, мовив:

– Ти повинна мені вірити, коли я кажу, що дуже тебе шаную, аби оце тепер, ще не залагодивши цієї справи, забруднювати твою уяву і твої чисті думки тими огидними речами.

– Навіть огидними?…

– Так. От коли все воно минеться (а я маю підстави на це сподіватися), то я зовсім інакше зможу це тобі змалювати, і ти теж сприймеш це зовсім по-іншому.

Він говорив ще довго і вельми переконливо, посилався на свою чесність щодо мене, якої я, звісно, не могла заперечити, і, кінець кінцем, я мусила повірити в його добрі наміри.

Попри все те, я й на мить не припускала думки, щоб полишити справу на Яцека і відмовитися від слідства на власну руку. Після сьогоднішнього візиту до полковника Корчинського в мені ще дужче зміцніло переконання, що я зумію залагодити все куди краще, ніж Яцек.

Непокоїть мене мовчанка дядька Альбіна. Ще, гляди, та руда видра так закрутить йому голову, що він забуде, навіщо з нею познайомився. Щоправда, він досвідчений залицяльник, але в цих справах найпромітніший чоловік перед усякою вродливою жінкою стає безпорадним ягням. Треба тільки вміти з ними поводитись. А вже та англійка напевне має багатющу практику.

Одного не можу збагнути: чому вона покинула Яцека невдовзі по шлюбі? Адже він справді чарівний. І для кожної жінки був би блискучою партією.

Приїхав Роберт. Для мене була вельми приємна несподіванка, коли я почула в трубці замість голосу отої розбещеної покоївки його теплий баритон. Це піднесло мені дух на цілий день, бо прокинулась я в жахливому настрої. Та й кожна жінка, бувши мною, вийшла б із себе. Чи ж так має поводитися чоловік після довгої відсутності?

Вже коли я зайшла вчора до його спочивальні, він не зволив завважити, що на мені новий прегарний халатик. Тричі його переробляли, доки скінчили. Справжнє чудо: білий матовий шовк, дуже цупкий, покроєний на взірець францісканської ряси. З каптуром і широчезними рукавами. Чудово збирається в складки й надзвичайно ефектно облямовує голову. Коли б я могла показатися в ньому Робертові, той нетямився б із захвату. Треба бути геть позбавленим естетичного смаку, щоб не добачити такої краси.