Іван Франко - Украдене щастя (збірник)

Елізейські (Єлисейські) поля (Елізіум) – в античній мітології – леґендарна країна блаженних, місце, де спочивають душі праведників, славетних героїв, улюбленців богів; райські поля, де панує вічна весна, радість і щастя.

Ніяґара – річка в Північній Америці, що утворює Ніяґарський водоспад, один із найвідоміших у світі.

Гімалаї – найвища гірська система Землі, розташована між Тибетським нагір’ям та Індо-Ґанґською рівниною.

Завжди учень, завжди новак (новобранець, рекрут) ( лат .). Назва збірки, циклу і вірша – скорочений варіянт афоризму римського поета Марка Валерія Марціяла (бл. 40 – бл. 104): «Semper homo bonus tiro est» (Epigr., XII, 51, 2) – «Добра людина завжди новак». – Упоряд .

Життя коротке, та безмежна штука… – Парафраз афоризму давньогрецького лікаря й мислителя Гіппократа (460—377 до Р. Х.): «Ars longa, vita brevis est» ( лат .) – «Мистецтво вічне, а життя коротке».

Поет завжди учень ( лат .). – Упоряд .

Благословенна ти поміж жонами… – Ремінісценція з християнської молитви до Пречистої Діви Марії («Богородице Діво, радуйся…»).

Буркут – селище в східних Карпатах (тепер – Івано-Франківська обл.), до І Світової війни – відомий гірський курорт. Кожда кичера в млі…

Черемош – гірська ріка в Українських Карпатах (довжина – 80 км), права притока Пруту, утворена злиттям Чорного та Білого Черемошів.

Конкістадори (конквістадори) ( ісп . conquistador – завойовник) – іспанські й португальські завойовники Америки після її відкриття експедицією Х. Колумба.

…А козак матнею (У Шевченка) вулицю мете… – Алюзія до фраґмента з поеми Т. Шевченка «Чернець» (1847—1858): «В червоних штанях оксамитних Матнею улицю мете, Іде козак».

Піхни – узагальнення прізвища реальної особи: Дмитро Іванович Піхно (1853—1912) – професор Київського університету, економіст, у 1878—1911 рр. – редактор газети «Киевлянин» (1864—1919), сумновідомий своєю українофобською, великодержавно-шовіністичною позицією.

Ґрації – у давньоримській мітології – три богині краси, радости й жіночої чарівности. Відповідник у давногрецькій мітології – харити (Аглая, Євфросинія, Талія).

Епіграф – зачин «Слова о полку Ігоревім».

Куманські степи (інша назва – Кипчацькі) – давня назва південних степів між Дунаєм і Волгою, де в ХІ—ХІІІ ст. кочували половці (інша назва – кипчаки).

Епіграф – зачин 1-го Давидового псалма з біблійної «Книги Псалмів» («Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить…»).

Гласъ вопіющаго во пустыни… – Епіграф із Біблії (Іс. 40. 3; Мт. 3. 3; Мр. 1. 3; Лк. 3. 4—6; Ів. 1. 23). Вірш Франка – варіяція на тему фраґмента Книги пророка Ісаї: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Іс. 40. 3 і далі). У всіх чотирьох Євангеліях цей фраґмент цитується як старозаповітний прецедент покликання і місії Івана Хрестителя, передвісника Христового. Проте найближчий до сюжетної канви та афористичних формул Франкового тексту інший біблійний фраґмент – оповідь про покликання Єремії з Книги пророка Єремії (Єр. 1. 4—10).

А галици свою рѣчь говорjхутъ… – Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім».

Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім». Мається на увазі історична подія – облога й зруйнування міста Римів на правому березі пониззя Сули (тепер городище біля с. Великої Буримки Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.) половецьким військом під проводом хана Кончака бл. 1187 р. Цій події Франко присвятив історичну поему «Кончакова слава. Пригода з літ 1185—1187» (1916).

«За землю Руськую, за рани Ігореві». – Ремінісценція зі «Слова о полку Ігоревім».

Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім».

А любо испити шеломомъ Дону… – Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім».

«Поле» (Дике Поле) – у значенні «орди кочівників», «половецька навала».

Володимир Мономах (1053—1125) – великий київський князь, автор пам’ятки дидактичної літератури «Поучення дітям».

Лисицы брешутъ на черленыj щиты… – Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім».

На рѣкахъ вавилонскихъ, тамо сѣдохомъ и плакохомъ… – Епіграф – зачин 136-го (137-го) Давидового псалма з біблійної «Книги Псалмів» («Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали…»), полемічною інтерпретацією якого і є цей Франків вірш.