Іван Франко - Украдене щастя (збірник)

А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда

На вид твій, квітко зв’яла!
І не блідній, і не дрожи,
А спокійнісінько скажи:
«Ні, я його не знала!»

Даремно, пісне! Щез твій чар —
Втишати серця біль!
Не вирне сонце вже з-за хмар!
Пропала яр! Пропала яр!
На душу впала цвіль.

Даремно, пісне! Тихо будь!
Не сип ще мук до мук!
Без тебе туга тисне грудь, —
Та ти в ту ж путь, та ти в ту ж путь
Несеш жалібний згук.

Даремний спів! В акордах слів
Не виллю своїх скрут.
Як мовчки я терпів, болів,
Так мовчки впаду без жалів
В нірвани [37] Нірвана (з санскриту букв. згасання, заспокоєння) – у реліґійних уявленнях буддизму та індуїзму – блаженний стан цілковитого заспокоєння, згасання свідомости, кінцева мета духового самовдосконалення людини; тут – метафора смерти. темний кут.

«Самовбійство – се трусість,
Се втека з борні,
Ошуканськая кріда», —
Так скажуть мені.

Ах, панове! Про трусість
Мовчіть ви мені!
Чи ви нюхали порох
В життєвій війні?

Чи ви лоб свій розбили
О дійсности мур?
Чи вам звісно, як смачно
На гаках тортур?

«Самовбійство – се прогріх,
Безправ’я і злість…»
Най вам слово Христове
На се відповість.

Як Христос по землі ще
Навчати ходив,
То зустрів чоловіка,
Що в шабас робив.

«Як же можна! Се прогріх!» —
Обурився хтось,
Та робітнику строго
Промовив Христос:

«Коли знаєш, що чиниш —
Блаженний єси;
А не знаєш, що чиниш —
Проклятий єси.

Коли знаєш, що чиниш —
Закон твій – ти сам;
А не знаєш, що чиниш —
Закон є твій пан» [38] Слів тих даремно шукати в Євангелії, та вони заховалися в однім старім грецькім рукописі. «Коли знаєш, що чиниш – блаженний єси, а коли не знаєш, що чиниш – проклятий єси, яко переступник закону». Високі і, несумнівно, автентичні Христові слова! – Примітка І. Франка. .

Для знающих знання їх
Найвищий закон;
Незнающі в законі
Най гнуться карком.

Чи я знаю, чи чиню,
Се знаю лиш я —
І такий, що мене зна
Ще ліпше, ніж я.

День і ніч сердитий вітер
б’єсь о дому мого ріг,
наче пес голодний, виє
і валить прохожих з ніг.

День і ніч дощі холодні
б’ють о вікна, цяпотять,
ринви грають, шиби плачуть,
утишиться не хотять.

Олов’яні сірі хмари
небозвід весь залягли,
і лежать, і ремиґають,
наче ситії воли.

Дармо вітер б’є їх, гонить:
«Гей, ти, сивий, половий!» —
«Нам тут добре, відпочинем!
Хоч ти сердься, хоч і вий!»

Дармо втомленеє серце
б’ється, мов у клітці рись:
«Нам тут добре, відпочинем!
А ти плач собі й журись».

В парку є одна стежина,
де колись ходила ти, —
бачиться, в піску сріблястім
міг би ще твій слід знайти.

Край стежини проста лавка —
тут сиділа ти не раз,
тут прощались ми востаннє…
Тут мені твій промінь згас.

І коли на серці туга,
наче камінь, затяжить,
закиплять в душі питання:
«Пощо жить? Для кого жить?»

Я спішу на сю стежину
і розшукую твій слід,
і відсвіжую твій образ,
що в душі моїй поблід.

І гляджу на лавку з жахом,
чи не мигне тінь твоя?
І сідаю й тихо плачу,
Се Кальварія [39] Кальварія – місце прощі християн біля села Пацлав (Кальварія Пацлавська) у Галичині; тепер на території Польщі. Тут – топос сповіді і покути. моя.

Ніч. Немов копиці пітьми,
бовваніють дерева.
Де-де, наче злота шпилька,
лампа пітьму пробива.
Ген далеко в павільйоні
банда гучно виграва.

Сам. Лиш думка шепче стиха:
«Ну, скажи, не дурень ти?
Замість жить з людьми по-людськи,
багатіти і цвісти,
тягнеш тачку до якоїсь
фантастичної мети».

Шелест кроків. Чути гомін:
«Де вони нас завели?
Ми ж їм вірили! Ми з ними
і гордились, і цвіли!
Нам відродження вже снилось!
Ми великими були!

А тепер арешти, сором!
Самовбійства, наче град!
Заварили самовбійці,
а живі нехай їдять».
Стихли. Метеор ось мигнув…
Перестала банда грать.