Іван Франко - Відрубність Галичини

І ще одне. Старовинний характер Праги тим сильніше вкарбовується у пам’ять, що дуже відрізняється від характеру всіх околиць, що оточують місто. У який би бік від міста не поїхав, скрізь мимоволі впадає в очі сила, інтенсивність і разом з тим молодість цивілізаційної праці. Охайні, заможні села, чудові шосейні дороги, раціонально оброблені поля, муровані мости, будинки також муровані, і все це нове, свіже, дерева вздовж доріг молоді, однакового розміру. Здається, ніби вся ця країна щойно за якихось останніх 20—30 років, після великої катастрофи, що прокотилася над нею, підвелась зненацька якимось гігантським зусиллям її мешканців і зробила цей могутній ривок так, що змогла повністю стерти сліди цієї катастрофи.

Також впадає в очі тому, хто приїздить у Прагу, її виразно підкреслений, домінуючий національно-чеський характер. Проходячи вулицями Праги, скрізь бачимо чеські написи, чуємо чеську мову, помічаємо чеські газети в руках як службовців, так і у візників. Більше того, написи на магазинах, установах, плакатах підкреслюють чеський характер установ, чеське походження виробів, чеські фабрики, чеську торгівлю, чеські кооперативи, чеські банки і т. п. Мимоволі пригадується, що все це таке недавнє, здобуте так швидко, таким величезним зусиллям чеського народу, що Прага ще на початку цього століття була німецьким містом, що патріарх слов’янської філології Добровський сумнівався тоді, чи зможе чеський народ ще відродитися до самостійного національного життя, і перед нашими очима постає незвичайна картина, яка окрилює розум і серце, картина народу, що відроджується з попелу, як здорова гілка на старому, розчахненому громами стовбурі. І водночас, дивлячись на цю нову чеську Прагу, в якій німецька стихія, недавно ще домінуюча, розтанула дощенту, щезла майже безслідно, стає нам ясною лють австрійських німців з приводу целійської гімназії 34 34 Запровадження словенських паралельних класів при гімназії в Целі було приводом виходу з австрійського уряду німецьких буржуазних партій (червень 1895 р.). . О так! Хто обпікся на гарячому, той дме на холодне.

Те, що цей національно-чеський характер Праги не поверховий, не обмежується написами і плакатами, а сягає вглиб, випливає, так би мовити, із самої суті празьких мешканців, справа загальновідома і неодноразово підтверджувалась сумлінними спостерігачами. Щоб переконатись у цьому, досить хоч трохи поговорити з будь-яким перехожим з нижчих і найнижчих верств празького населення.

– Ну от, пане, – говорив мені служитель, якого я розпитував про готелі і розташування деяких вулиць і який, проводжаючи мене до потрібного місця, сам завів зі мною розмову на політичну тему, – тепер можемо бути певні, що німці не проковтнуть нас!

– Звідкіля ця впевненість? – запитав я.

– Аякже! Досі заявляли, що ми безсилі, що весь чеський рух – це штучна агітація, що наші депутати не тямлять у політиці! А тим часом виявилося, що наші депутати привели до падіння їхню коаліцію. Виявилось, – додав з гордістю, – що управляти Австрією без нас і всупереч нам не можна. Мусять рахуватися з нами. Мусять скасувати це виняткове становище у Празі. Мусять переконатись у тому, що чеський народ – це не груша, яку можна схрупати.

У кінці вулиці, якою ми йшли, показалася висока башта з вузькими заґратованими вікнами, з старовинним різьбленням і кам’яними прикрасами.

– Ось бачите, – додав мій співбесідник, стишивши трохи голос і вказуючи на башту, – у цій башті, в будинку, що до неї прилягає, судили «покрокарів», отих омладіністів 35 35 Йдеться про учасників «Омладіни», руху чеської студентської і почасти робітничої молоді, що розвивався в руслі дрібнобуржуазного «прогресистського» (по-чеськи «покрокарського»). Рух був неоднорідним, включав як прибічників соціал-демократії, так і реакційних діячів. . Вони і досі сидять там, аякже! І Гайн, і Рашин, і Сокол сидять. Деякі вже повиходили, а ті ще й досі сидять. О, коли б їх судили сьогодні, певне, не засудили б. Знаєте, нещодавно відверто писалося в газетах, що їх засудили невинно, що їх повинні випустити.

Те, що і «народописна» виставка, відвідини якої було основною метою поїздки в Прагу, так само має національно-чеський характер, справа цілком природна: що цей характер підкреслено дуже сильно, що в численних менших або більших деталях все зроблено для того, щоб надати виставці рис національної демонстрації, полемічного антинімецького характеру, що цей характер ще сильніше виявляється в тих незліченних відвідинах, колективних екскурсіях, гостинах, бенкетах, вітальних промовах і тостах, приводом яких, метою і темою є виставка, це справа, можливо, не така природна, але тим більше правдива.