Джек Лондон - Маленька господиня Великого будинку

– А ви ще подумайте, – порадив Форест. – Порахуйте всіх ваших знайомих дівчат, що скінчили коледж або вчительський інститут. Скільки з них працює за фахом і скільки вийшло заміж через два чи три роки по одержанні диплома та няньчать своїх дітей?

– Гелін по-справжньому хоче вчитись, – заперечив Крелін.

– Ви пам’ятаєте, як мені вирізали апендикса? – спитав Форест. – Мене тоді доглядала молоденька медсестра, дуже вправна й гарненька з себе. Вона тільки шість місяців як скінчила науку, а ще за чотири я вже мусив послати їй весільного подарунка. Вийшла за агента автомобільної фірми і відтоді весь час живе по готелях. Ні разу більш не довелось їй доглядати хворого – бо й своїх дітей не має, щоб полікувати, як коли животик заболить. Звісно… у неї є надії, і справдяться вони чи ні, вона тим часом щасливісінька. Але чи варто було їй учитись на медсестру?

Саме в ту хвилину повз них проїздив порожній розкидач добрива, і Крелінові довелось відступити, а Форестові збити свою Людожерку на узбіччя дороги. Форест із теплим вогником в очах оглянув могутню, доладно збудовану тяглову кобилу, запряжену в розкидач по праву руку; вона сама та її предки здобули на виставках стільки всіляких відзнак, що вести їх облік було б до снаги хіба досвідченому бухгалтерові.

– Ви погляньте на Принцесу Фозрінгтонську, – сказав Форест, киваючи головою на кобилу, що так його потішила своїм виглядом. – Це ж самиця, та й квит. Лиш через випадковість тисячоліттями умисного добору люди розвинули її до досконалої тяглової тварини, що плодить таких самих досконалих тяглових тварин. Але те, що вона тяглова тварина, в ній не головне. Насамперед вона самиця. І для наших людських самиць, жінок, – загалом беручи, теж над усе стоїть любов до нас, чоловіків, та визначене їм самою природою материнство. Отож для всієї цієї колотнечі, що збивають нинішні жінки через роботу та рівноправність, нема ніяких біологічних причин.

– Зате є причини економічні, – заперечив Крелін.

– Це правда, – погодився хазяїн, одначе правив своєї: – Наш теперішній промисловий лад не сприяє заміжжю і змушує жінок працювати. Але не забувайте, що промисловий лад діло тимчасове, а закони біології вічні.

– Теперішнім молодим жінкам самого заміжжя мало, – не здавався завідувач свинарень.

Форест скептично засміявся:

– Та невже! А як же ваша дружина? Має диплом, та ще й з класичної філології, а що їй з нього?.. У вас, здається, два сини і три дочки? І ви мені розповідали, пригадую, що вашою нареченою вона стала за пів року до закінчення коледжу.

– Це так, але… – ще сперечався Крелін, хоч в очах йому блимнуло щось ніби згода. – Але ж це було п’ятнадцять років тому, і ми кохалися просто безтямно. Ми не могли інакше. Тут ви маєте рацію. Вона мріяла бозна-чого досягти, та і я вже бачив себе щонайменше деканом сільськогосподарського коледжу. Та ми не могли інакше. Але ж це було п’ятнадцять років тому, а за ці роки погляди та прагнення у молодих жінок зовсім змінились.

– Не вірте, містере Креліне! Я ж вам кажу – порахуйте. Статистика доводить інше. Все це речі тимчасові; жінка завжди, на віки вічні, залишиться жінкою. Поки наші малі дівчатка гратимуться в ляльки й милуватимуться з себе в дзеркалі, жінка буде тим, чим була споконвіку: по-перше, – матір’ю, а по-друге, – парою чоловікові. Ось що доводить статистика. Я стежив за долею дівчат, які позакінчували вчительський інститут. Завважте, що ті, які одружуються до закінчення, випадають з підрахунку. Та однаково, і решта вчителюють від закінчення інституту до заміжжя пересічно лиш трохи більше як два роки. А як зважити, скільки серед них бридких чи просто нещасних, приречених довіку зоставатися старими паннами і вчителювати, то виходить, що пересічний час роботи тих, які виходять заміж, іще багато менший.

– Все одно жінка і навіть дівчина завжди зробить по-своєму, всупереч чоловікові, – промурмотів Крелін, не мавши чого заперечити проти наведених хазяїном цифр, однак подумки він поклав собі перевірити їх.

– А от же ваша дочка вступить до коледжу, – засміявся Форест, ладнаючись погнати кобилу чвалом. – А ви, і я, і всі чоловіки повік-віку дозволятимемо жінкам робити все по-своєму.

Крелін, проводжаючи поглядом хазяїна, який хутко даленів на дорозі, всміхнувся, бо подумав: «Про чужих дітей турбуєтесь, містере Форесте, а де ж ваші?» – і вирішив за сніданком розповісти про це дружині.

А Форест, поки доїхав до Великого будинку, затримався ще раз. Він спинив чоловіка на прізвище Менденгол. То був завідувач конюшень і наглядач над пасовиськами; про нього казали, ніби він не тільки знає в маєтку кожну травинку, а й пам’ятає, яка вона заввишки і коли виткнулась із землі.