Джек Лондон - Буйний День

– Я принесу тобі сендвіча, Буйний Дню, – кинула вона через плече.

Гарніш кивнув головою. Усмішкою вона дала йому взнаки, що не сердиться. І він був дуже радий, що врятувався від пут, не вразивши її надто боляче.

– Граймо на бляшки, а то марки геть стола завалюють. Як, не заперечуєте?

– Я згоден, – відповів Кембл. – Моя йде за п’ятсот доларів.

– І моя, – сказав Гарніш.

Інші й собі визначили вартість своїх бляшок. Француз Луї, найскромніший, пустив свої по сто доларів.

На Алясці тоді ще не водилось ні шахраїв, ані шулерів. Гралося чесно, люди вірили одне одному. Чоловікове слово варте було золота в його гамані. Довгастій мосянжевій бляшці вся ціна була який цент, проте коли вже хто грав на неї в карти й оголошував, що вона варта п’ятсот доларів, її й приймалося за п’ятсот доларів. Той, хто вигравав, певен був, що його партнер викупить свою бляшку, відваживши йому золота на п’ятсот доларів.

Бляшки мали різний колір, і через те легко було пізнати, котра чия. За тих перших часів на Юконі нікому і на думку не спало вимагати гроші на стіл. Кожен відповідав за програш усім своїм майном, хоч би де і яке воно було.

Гарніш зняв колоду – йому випало роздавати. Уважаючи це за добру прикмету, він гукнув, щоб усім присутнім принесли випити. Даючи першу карту Макдональдові, що сидів ліворуч від нього, він промовив:

– Ну, пригинайтесь тепер до самої землі, мелмюти, кудлачі, сиваші! Упирайтеся лапами, наляжте на шлейки, натягуйте посторонки! Гайда! Гей! Рушаймо до пані Фортуни! Та будьте певні, що дорога важкенька, крутенька й слизенька, і гін добрий буде, чимало хто без ніг зостанеться!

Спочатку гра йшла зовсім спокійно. Грачі більше мовчали, хоч навколо все гулом гуло. Елам Гарніш ніби кинув іскру. У двері входили нові й нові відвідувачі. Коли Буйний День гуляв, ніхто не хотів проґавити такого видовища. Кімната для танців була повнісінька. За браком жінок декотрі чоловіки пообв’язували рукави хусточками й танцювали за дам. Біля гральних столів товпилися люди. Безнастанний сухий стукіт марок та хурчання кульки на рулетці покривали голоси тих, що стояли коло прилавка або грілися під грубкою. Одно слово, була справдешня нічна гульня в юконському шинку.

Покер тягся досить мляво, великих карт не випадало, і партії не затягувались, хоча ставки були високі. Повна масть дала французові Луї п’ять тисяч, тоді як у Кембла та Кернса було на руках по трійці. Один раз банк на вісімсот доларів припав на дві пари. А другого разу Гарніш викликав Кернса на дві тисячі в темну. Коли Кернс відкрив карти, виявилося, що в нього кварт, а Гарніш зважився блефувати його з парою десяток.

Але десь близько третьої години пішла справжня карта. Настав момент, що його грачі в покер ждуть, бува, тижнями. Новина вмить облетіла «Тіволі». Глядачі принишкли. Хто стояв далі й балакав, усі повмовкали й підступили ближче до столу. Грачі покинули інші столи, а кімната для танців спорожніла. Щонайменше сто душ стояли щільною мовчазною лавою навколо їхнього столу. З великих ставок почали ще до прикупу й усе лізли та лізли вгору, не прикуповуючи.

Кернс роздав карти. Француз Луї розпочав банк одною бляшкою – вона в нього йшла за сто доларів. Кембл тільки покрив її, та Елам Гарніш, до якого дійшов ряд, шпурнув п’ятсот доларів, зауваживши Макдональдові, що стеле йому легку доріжку.

Макдональд глянув на свої карти й поставив тисячу до мрів бляшками. Кернс, подумавши чималу хвилю над своїми картами, покрив її. Тепер французові Луї, щоб не вийти з гри, треба було докласти дев’ятсот доларів. Він так і зробив, повагавшись довгенько. Те саме мусив зробити й Кембл, щоб уже брати прикуп, але він на диво всім покрив дев’ятсот і накинув ще тисячу.

– О, нарешті подерлися вгору, – зауважив Гарніш, покрив тисячу п’ятсот та й собі ще накинув тисячу. – На й Фортуна, далебі, уже там сидить і дожидає. Наляжте добре на шлейки!

– І я не від того, щоб у гості до неї, – озвався Ден Макдональд, покриваючи дві тисячі й ставлячи ще тисячу.

Отоді якраз грачі запалилися, упевнившись, що пішла велика карта. Хоч на обличчях нічого не було знати, та всі якось несвідомо напружилися. Кожен намагався поводитись як звик за вдачею, але ж вдача в кожного була своя. Гєл Кембл підкреслював свою звичайну обережність. Француз Луї удавав велику зацікавленість. Ден Макдональд зберігав свою добродушність, хоч деколи вона здавалась трохи перебільшена. Кернс, як завжди, сидів холодний і стриманий, а Елам Гарніш, звісно, жартував і сміявся.