Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

– Тепер я збираюся піти і зав’язати Джону краватку, а потім провести кілька хвилин із татом у його кабінеті, – з цими словами Мег збігла вниз по сходах, щоб зробити ці маленькі церемонії, а потім приєднатися до матері, чим би та не займалася, бо Мег добре знала, що, незважаючи на усмішку, у материнському серці поселився таємний смуток, як буває завжди, коли перше пташеня покидає рідне гніздо.

Саме тепер, коли молодші дівчатка стоять разом, завершуючи свій нехитрий туалет, доречно розповісти про зміни, що відбулися в їхній зовнішності за минулі три роки. До того ж нині вони виглядають по-особливому чарівно.

Джо розпрощалася зі своєю незграбністю і навчилася рухатися легко, навіть граціозно. Її кучеряве волосся відросло і вона, як і раніше, закрутила його у важкий вузол, який виглядав значно привабливіше на маленькій голівці, що вінчала високу фігуру, ніж попередні короткі завитки. На її смаглявих щоках грав рум’янець, в очах затаївся теплий блиск, а з гострого язика сьогодні злітали тільки найніжніші слова.

Бет стала сухорлявішою, блідою і навіть ще тихішою, а красиві добрі очі здавалися більшими. В них часто з’являвся вираз, що засмучував тих, хто дивився на неї, навіть, якщо не йшлося про сумні речі. Це – відблиск страждання, що переноситься зі зворушливим терпінням. Бет, як і зазвичай, рідко скаржилася, натомість промовляла з надією, що «скоро їй буде краще».

Емі по праву вважалася «окрасою сім’ї». У свої шістнадцять років вона мала вигляд і манери дорослої жінки – не красуні, але дівчини із невловимою чарівністю, що зветься витонченістю. Її помічаєш у лініях фігури, у формі й рухах рук, у тому, як лягають складки її сукні й золоті локони, – у всьому, що не піддається визначенню, але є гармонійним і настільки ж привабливим для багатьох людей, як і сама краса…

Ніс досі дошкуляв Емі, оскільки було зрозуміло, що він вже ніколи не стане грецьким. Засмучував і рот, занадто широкий, і гостре підборіддя. Однак ці риси, що порушували всі канони краси, надавали неповторність всьому її обличчю. Але вона не здогадувалася про це й намагалася втішитися своїм прекрасним кольором обличчя, яскраво-блакитними очима й розкішними, золотистими, надзвичайно густими кучерями.

Сестри були вдягнені в костюми із тонкої сріблясто-сірої тканини (їхні кращі літні вбрання), у волоссі й на грудях пломеніли червоні троянди, тож виглядали саме такими, якими й почувалися, – дівчатками з приємними обличчями й щасливими серцями. На час святкувань вони відволіклися від повсякденних справ, від свого повного праці і турбот існування, щоб прочитати задумливими і мрійливими очима цей чудесний розділ з роману про жіноче життя.

Сімейство хотіло обійтися без формальностей та дотримання суворих обмежень етикету, все мало бути якомога простіше, природно і по-домашньому, тож тітка Марч, котра щойно з’явилася на порозі, була шокована, побачивши, що наречена притьма спускається по сходах, щоб вітати гостю, що наречений прикріплює над дверима квіткову гірлянду, яка щойно впала, а на сходах промайнула постать отця-священника, який крокував нагору з пляшками вина в кожній руці.

– Так що ж це таке! – вигукнула стара дама, зайнявши відведене для неї почесне місце й розправляючи із сильним шелестом складки своєї блідо-лілової муарової сукні. – Тебе ніхто не має бачити аж до останньої хвилини, дитинко.

– Моє весілля не вистава, тітонько, а гості прийдуть не за тим, щоб розглядати мене, критикувати мою сукню й підраховувати, скільки коштував мій весільний сніданок. Я дуже щаслива, що мене не турбують розмови про моє весілля, і я збираюся зробити його таким, як вважаю за потрібне. Джон, дорогий, зараз я подам тобі молоток, – і Мег зникла у передпокої, щоб допомогти «цьому Бруку» в його надзвичайно недоречній справі.

Пан Брук навіть не сказав «дякую», але, нахилившись, щоб взяти цей неромантичний інструмент, поцілував свою чарівну наречену з таким виглядом, що тітонька Марч поспішила вийняти носовичок, аби витерти сльози, котрі несподівано навернулися на її колючі старі очі.

Раптом почувся сміх Лорі, що супроводжувався вигуком, який, здається, порушував усі пристойності:

– Юпітер Амон [5] Юпітер Амон: Юпітер – верховний бог у римській міфології (виконує ті самі функції, що й давньогрецький Зевс), а Амон – верховний бог Єгипту, його ім’я перекладається як «незримий», божество чорного небесного простору та повітря. ! Джо знову перевернула пиріг!