Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

Вони стояли, проводжаючи її поглядами, повними любові, надії й ніжної гордості, а вона йшла, спираючись на руку чоловіка, з оберемком квітів, і червневе сонце освітлювало її щасливе обличчя – так почалося заміжнє життя Мег.

Людям потрібно багато часу, щоб зрозуміти різницю між талантом і геніальністю. Особливо це стосується честолюбних молодих чоловіків і жінок. До Емі розуміння цієї відмінності прийшло лише в результаті безлічі випробувань і розчарувань, оскільки, приймаючи ентузіазм за натхнення, вона з юнацькою зухвалістю перепробувала всі види мистецтв. Створення «пасочок» (за виразом Ханни) на довгий час було відкладено, й Емі присвятила всі свої зусилля виконанню найтонших малюнків тушшю й пером, проявивши при цьому такий смак і майстерність, що її витончені твори принесли їй і задоволення, і дохід.

Але перевтома очей незабаром змусила художницю відкласти перо й туш і зробити сміливу спробу оволодіти мистецтвом випалювання по дереву. Поки тривав цей творчий порив, сім’я жила в постійному страху перед пожежею. У будь-який час дня і ночі в будинку відчувався запах горілого дерева, з горища або з дверей сараю часто валив дим, всюди в безладді валялися розпечені дерев’яччя, і Ханна ніколи не лягала спати, не поставивши біля дверей діжу води й обідній дзвіночок на випадок пожежі. На зворотній стороні дошки для тіста було зображено обличчя Рафаеля [8] Рафаель Санті (1483–1520) – великий італійський живописець та архітектор. Особливо він прославився вмінням малювати мадонн, а найвідоміша його робота має назву «Сікстинської мадонни». , а херувім, що застиг у мелодійному співі, прикрашав кришку відра з цукром. Спроба відбити образи Ромео і Джульєтти [9] Ромео та Джульєтта – герої однойменної п’єси англійського драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616). призвела до того, що деякий час сімейство Марч мало чим розмалювати грубу.

Перехід від випалювання до олійних фарб був цілком природним для обпалених пальців, тож Емі з тим же запалом захопилася живописом. Знайомий художник забезпечив її своїми старими палітрами, пензлями й фарбами, і вона щосили взялася за малювання, виробляючи у величезній кількості сільські та морські пейзажі, яких ніхто ніколи не бачив на суші й на морі.

Її чудовиська, що мали зображати домашню худобу, ймовірно, отримали б приз на сільськогосподарській виставці, а небезпечний кут нахилу її суден, поза сумнівом, викликав би морську хворобу у найдосвідченішого моряка, в тому разі, зрозуміло, якби цілковите нехтування всіма відомими нормами кораблебудування і розташування оснащення не змусило б його скоцюрбитися в судомах від реготу при першому ж погляді на полотно.

Смагляві хлопчики і темноокі мадонни, що поглядали на вас із кутка студії, нагадували творіння Мурільо [10] Бартоломе Естебан Мурільо (1618–1682) – іспанський художник, представник «золотого сторіччя» іспанського живопису, а також очільник севільської школи. . Олійно-коричневі неясні контури осіб із вогненною смужкою не в тому місці, де потрібно, імовірно були навіяні Рембрандтом [11] Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669) – голландський живописець, неперевершений майстер к’яроскуро (тобто світлотіні). , пані, що пашіли рум’яним здоров’ям, та трохи набряклі від пухкості немовлята – Рубенсом [12] Пітер Пауль Рубенс (1547–1640) – фламандський живописець, котрий відобразив у своїх полотнах голландський ідеал жіночої краси. , а Тернера [13] Тернер Вільям (1775–1851) – англійський живописець, автор сміливих по колористиці та світло-повітряним пошукам пейзажів. Одного разу Тернер навіть прив’язав себе до мачти корабля, щоб із натури замалювати пожежу в Лондонському парламенті. можна було знайти у блакитних грозах, помаранчевих блискавках, коричневому дощі й фіолетових хмарах з томатного кольору плямою посередині, яке могло бути сонцем або маяком, сорочкою матроса або королівською мантією – це вже як заманеться глядачеві.

На зміну живопису прийшли портрети вугіллям, і всі члени сімейства висіли в ряд, такі розпатлані, дикуваті й покриті сажею, наче щойно вилізли із засіку з вугіллям. У олівцевих ескізах вони стали виглядати краще, бо схожість із оригіналами була помітнішою, а волосся Емі, ніс Джо, рот Мег і очі Лорі були названі «просто чудовими». За цим послідувало повернення до глини й гіпсу: схожі на страшні примари зліпки її знайомих заповнювали всі кутки кімнат і валилися з полиць шаф на голови домашнім.