Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

– О Боже, дай терпіння! – зітхнула Емі. – Тепер у неї напад впертості. Господи, вона зведе мене з розуму, перш ніж я зможу привести її в належний вигляд. Я впевнена, що сьогоднішні візити не принесуть мені ніякого задоволення, але це обов’язок перед суспільством, і нікому сплатити його, крім нас з тобою. Джо, я зроблю для тебе що завгодно, якщо тільки ти одягнешся красиво й допоможеш мені виконати цю данину ввічливості. Ти, якщо постараєшся, можеш так добре вести бесіду, виглядати такою аристократичною у твоїх кращих нарядах і поводитися з таким тактом, що я пишаюся тобою. Мені лячно йти одній, ходімо, підтримай мене.

– Ах ти, хитра лисиця, лестиш і задобрюєш свою сердиту старшу сестру. Треба ж до такого додуматися! Я й аристократична, і можу поводитися з таким тактом! А ти боїшся йти одна! Одне другого безглуздіше! Добре, я піду, якщо маю, і зроблю, що зможу. Ти очолюватимеш експедицію, а я виконуватиму накази. Це тебе влаштує? – запитала Джо з несподіваним переходом від впертості до покірної смиренності.

– О, Джо, ти янгол! Вдягай свою найкращу сукню, а я скажу тобі, в кого як потрібно поводитися, щоб у господарів склалося про тебе добре враження. Я хочу, щоб ти всім сподобалася, і ти сподобаєшся, якщо тільки спробуєш бути трішки люб’язнішою. Причешися красиво і приколи яскраво-червону троянду до капелюшка. Тобі це личить, а то в тебе занадто суворий вигляд у твоєму простому костюмі. Візьми тонкі рукавички й вишитий носовичок. Ми зайдемо по дорозі до Мег і попросимо позичити нам її білу парасольку, тоді ти зможеш взяти мою парасольку кольору голубиного крила…

Емі віддавала ці розпорядження, поки вдягалася сама, і Джо виконувала їх, проте не без внутрішнього протесту. Вона важко зітхала, з шелестом влізаючи в нову сукню із жорсткою серпанку, похмуро супилася, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, коли зав’язувала стрічки на капелюсі у бездоганний бант, озлоблено боролася зі шпильками, приколюючи свій комірець, зборознила зморшками чоло, поки згортала носовичок, вишивка якого дратувала її ніс так само, як і майбутня місія – її почуття, а затиснувши свої руки в тісних рукавичках із трьома ґудзиками й китицею, що була останнім штрихом елегантності, обернулася до Емі з вельми недоумкуватим виразом обличчя і лагідно сказала:

– Я відчуваю себе абсолютно огидно. Але якщо ти вважаєш, що я виглядаю пристойно, я помру щасливою.

– Усе надзвичайно пристойно. Нумо, повертайся і дай мені подивитися уважно.

Джо поверталася, а Емі щось поправляла і, нарешті, відкинулася назад і, схиливши голову набік, схвально помітила:

– Так, так, досить пристойно. Твоя голова виглядає чудово – кращого я й бажати не могла. З трояндою цей білий капелюшок здається зовсім чарівним. Плечі тримай розгорнуто, а руки – легко, нехай навіть тобі тиснуть рукавички. Є одна річ, Джо, яку ти можеш робити добре, а я ні, а саме – носити шаль. Я цього не вмію, але дуже приємно дивитися на тебе. Я так рада, що тітонька Марч подарувала тобі цю чарівну шаль. Вона проста, але дуже красива, й ці складки, які закладаються нижче ліктя, дуже мальовничі. Як там шов моєї пелерини – посередині? Чи рівно я підняла поділ сукні? Я хочу, щоб було видно черевики, бо ніжки у мене красиві, на відміну від носа.

– Ти зразок краси і джерело вічної радості, – сказала Джо, склавши долоні трубочкою й дивлячись через неї на блакитне перо на тлі золотого волосся – із виглядом справжнього знавця живопису. – Я повинна волочити поділ моєї кращої сукні по курній дорозі чи мені слід його підняти, панно?

– Піднімай, коли йдеш по дорозі, а коли увійдемо в будинок, опусти. Тобі личать спідниці зі шлейфом, тож маєш навчитися носити його красиво й граціозно. Ти не до кінця застебнула рукавичку, зроби це зараз же. Твій наряд ніколи не виглядатиме завершеним, якщо ігнорувати такі дрібниці: саме вони створюють приємне враження загалом.

Джо зітхнула й продовжила застібати рукавичку, майже відриваючи ґудзики. Нарешті обидві сестри були готові й повільною, плавною ходою вирушили в дорогу, – «прямо диво», як сказала Ханна, що висунулася у вікно другого поверху, щоб подивитися на них.

– Послухай, Джо, дорога, Честери вважають себе дуже витонченими людьми, тож я хочу, щоб ти звернула увагу на свої манери. Утримайся від уривчастих зауважень і не роби нічого незвичайного, добре? Будь просто спокійною, стриманою й тихою, це безпечно, і личить леді. Ти цілком можеш триматися так протягом п’ятнадцяти хвилин нашого візиту, – сказала Емі, коли вони наблизилися до першого будинку, вже позичивши в Мег білу парасольку й показавшись з усіх боків сестрі, яка тримала по немовляті на кожній руці.