Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

Але він сміявся – о так! – і багато разів, як і сама Мег, і обоє стверджували, що це був найсолодший джем у їхньому житті, бо їм вдалося і в цій сварці [22] В англійській мові багато слів мають кілька значень. Луїза Олкотт, мабуть, полюбляла каламбури, оскільки «банка» (скляна банка джему) та «сварка», «нервування» тут позначаються одним словом – jar. зберегти солодкість сімейного життя.

Після цього сама Мег запросила пана Скотта до них у будинок і пригостила першокласним обідом, без розлюченої дружини як першої страви. З цієї нагоди вона була така весела й мила і все було так чарівно, що пан Скотт назвав Джона «щасливчиком» і всю дорогу додому хитав головою, розмірковуючи про тяготи холостяцького положення.

Восени Мег очікували нові випробування і переживання. Саллі Моффат відновила свою дружбу з нею і часто заходила в маленький будиночок поговорити й випити чашечку чаю або запрошувала «милу бідолаху» зайти і провести день у великому будинку Моффатів. Це було приємно, бо в похмуру погоду Мег зазвичай відчувала себе самотньо: всі домашні були зайняті, Джон працював до пізнього вечора, робити було нічого, окрім як тільки шити, читати або тинятися по будинку.

Цілком природно, що в Мег стало звичкою ходити в гості й базікати із подругою. Красиві речі Саллі викликали у неї бажання мати такі ж і жалість до себе самої, від того, що вона їх позбавлена. Саллі була дуже добра і часто пропонувала взяти ту чи ту вподобану річ, але Мег не приймала таких подарунків, знаючи, що Джону це не сподобається. А згодом ця дурна маленька жінка раптом взяла й зробила те, що не сподобалося Джону нескінченно більше.

Вона знала про всі доходи чоловіка до останнього цента, тож з приємністю усвідомлювала, що він довіряє їй не тільки своє щастя, а й те, що деякі чоловіки цінують більше, – свої гроші. Вона знала, де вони лежать, і могла взяти скільки хоче. Він тільки просив, щоб вона вела записи про кожен витрачений долар, платила за рахунками щомісяця і не забувала про те, що вона дружина бідного чоловіка.

Спочатку вона добре проявила себе у закупах, була обачною й економною, акуратно вела домашні витратні записи і без страху показувала їх чоловікові. Але в ту осінь у рай Мег заповз змій і спокусив її, як не одну сучасну Єву, проте не яблуками, а сукнею.

Мег обурювалася, коли її жаліли, або, хай і не навмисне, але вказували на бідність. Однак вона соромилася визнати, що сердиться, й іноді намагалася втішитися придбанням якоїсь гарненької дрібнички, щоб Саллі не думала, начебто їй доводиться економити. Щоправда, після таких покупок вона завжди відчувала, що вчинила недобре, бо без цих красивих речей цілком можна було обійтися, але вони коштували так мало, що не було підстав хвилюватися. Тож під час поїздок по магазинах разом із Саллі Мег вже не була лише пасивною глядачкою, а кількість витрат на дрібниці поступово збільшувалася.

Коли ж наприкінці місяця вона підбила підсумок своїх витрат, сума майже злякала її. Але в той час у Джона було багато роботи, і він доручив рахунки їй. Наступного місяця він був у від’їзді, а вже на третій влаштував день перевірки квартальних платежів.

Мег на все життя запам’ятала його. Адже за тиждень до того вона зробила жахливий вчинок, що тягарем лежав тепер на її совісті. Саллі купувала шовк, а Мег дуже хотілося нову сукню – гарну, легку, для вечірок, бо її чорне шовкове плаття було таким звичайним, а батист і серпанок на вечір годяться тільки для дівчат.

Тітонька Марч зазвичай давала сестрам у подарунок на Новий рік по двадцять п’ять доларів кожній. Чекати залишалося тільки місяць, а тут на розпродажі пропонувався чарівний ліловий шовк. І гроші в неї були, якщо тільки наважитися взяти їх. Джон завжди казав, що все, що належить йому, належить їй, але чи подумає він, що це добре – витратити не тільки майбутні двадцять п’ять доларів, а й інші двадцять п’ять із грошей, відкладених на господарство?

Це було ще те питання. Саллі переконувала її купити шовк, пропонувала позичку і з кращих спонукань спокушала Мег так, що та була не в силах противитися. У недобру хвилину продавець підняв чарівні складки, що так божественно шаруділи, й сказав: «Майже даром, пані, запевняю вас». Вона відповіла: «Я беру його». Тканину було відміряно й відрізано, а рахунок оплачено. Саллі була в захваті, і Мег теж сміялася, немов це було незначна подія, але поїхала з магазину з таким почуттям, ніби вкрала щось і за нею женеться поліція.