Френсис Бернетт - Таємний сад

Дорослі намагалися виявляти свою чуйність, по-справжньому співчуваючи її горю, але дівчинка щораз відвертала обличчя, коли пані Кровфорд намагалася її поцілувати, й стояла непорушно, з високо піднятою головою, немов палицю проковтнула, коли пан Кровфорд ласкаво торкався її плеча.

– Це дуже дивна дитина, – сумно завважила пані Кровфорд чоловікові. – Її покійна мати була такою чарівною жінкою, й такою вихованою, але Мері – найнеприємніша дитина, яку я тільки зустрічала у своєму житті. Діти прозвали її «суперечлива Мері», й хоч це недобре з їхнього боку, але її зверхність переходить усі межі.

– Може, коли б її вишукана мама частіше навідувалася в дитячу кімнату, Мері не була б такою відлюдькуватою. Дуже сумно говорити про це тепер, коли ця гарна жінка померла, але багато людей взагалі не знали про те, що в неї є дитина, – проказав у відповідь пан Кровфорд.

– Так, вона ніколи не цікавилася своєю дитиною, – зітхнула пані Кровфорд. – Коли померла няня, більше не було кому згадати про дівчинку. Всі слуги розбіглися, залишивши її одну в порожньому будинку. Полковник МакГроу розповідав мені, що остовпів, коли відчинив двері й побачив дівчинку саму-самісіньку посеред кімнати.

Під час довгої дороги до Англії за Мері наглядала дружина одного з офіцерів, яка відвозила своїх дітей до школи. Їй не давали спокою власні діти, тож вона зітхнула з полегшенням, коли в Лондоні за дівчинкою прийшла економка з маєтку Мізелтвейт, яку прислав пан Арчибальд Крейвен.

Пані Медлок була доволі гладка червонощока жінка з пронизливим поглядом чорних очей. Вона вбралася в яскраву пурпурову сукню, чорну шовкову накидку з тасьмою й чорний капелюшок із пурпуровими оксамитовими квітами, які сіпалися за кожного поруху голови.

Мері все в ній не сподобалася. Проте в цьому не було нічого дивного, оскільки зазвичай вона ні до кого не виявляла симпатії. Крім того, пані Медлок поки що не мала потреби зважати на її думку.

– Хай Господь милує, але одразу видно, що це – та ще дитина! Кажуть, її мама була красунею, – завела розмову з дружиною офіцера пані Медлок. – Але дочка зовсім в неї не вдалася, чи не правда, мадам?

– Може, вона стане гарнішою, коли виросте, – з добродушною усмішкою припустила жінка. – Якби тільки її обличчя не було таким жовтим, а сама вона – такою непривітною… А загалом риси обличчя в неї досить витончені. Діти з віком дуже змінюються.

– У такому разі їй доведеться дуже-дуже змінитися, – вперто проказала пані Медлок. – До того ж мушу зазначити, що в маєтку Мізелтвейт немає нічого такого, що допомог- ло б їй змінитися на краще!

Жінки, що вели бесіду в коридорі готелю, де зупинилися на ніч, й гадки не мали, що Мері, яка стояла віддалік і зосереджено стежила з вікна за вуличним рухом, чує їхню розмову. Проте дівчинка не пропустила жодного слова. Їй дедалі більше кортіло побачити те місце, про яке йшлося, а також зустрітися з дядьком. Бо вона ніколи не бачила горбатих. Мабуть, в Індії таких немає.

Відколи Мері втратила власний будинок, і в неї не стало Аї, дівчинка почувалася дуже самотньою й інколи розмірковувала про дивні речі, на які раніше зовсім не звертала уваги.

Чому вона ніколи не була чиєюсь, навіть коли мала батьків? Інші діти завжди належали своїм татам і мамам, і тільки вона ніколи не була чиєюсь маленькою донькою. У неї були слуги, їжа й одяг, але всім було байдуже до неї, її ніхто не любив.

З якихось міркувань Мері вважала, що має право всіх зневажати, принижувати й усім суперечити. Але не визнавала такого права за іншими. І поки що не було кому пояснити зарозумілій дівчинці, що хтось може так само ставитися до неї.

От і в пані Медлок вона бачила тільки суцільний негатив: їй не подобалось ні її простувате червонощоке обличчя, ні недолугий капелюшок. Коли наступного ранку вони рушили в дорогу – далі, в Йоркшир, Мері йшла пероном із високо піднятою головою, намагаючись триматися якомога далі від економки. Сама думка, що її можуть уважати за дочку пані Медлок, була нестерпною.

Але пані Медлок не турбувала ні сама Мері, ні її думки. Вона була з тих жінок, яких «не цікавлять дитячі витівки». Їй потрібно було тільки виконати наказ пана Арчибальда Крейвена, якому вона ще ніколи не те що не перечила, а навіть запитань не ставила. Хоч саме зараз найменше хотіла опинитися в Лондоні: в ці дні дочка її сестри Марії виходила заміж. Однак пані Медлок дуже цінувала спокійне й високооплачуване місце економки, яке могла втратити через дрібницю.