Вашингтон Ірвінг - Вибрані твори. Легенда про сонну балку. Ріп ван Вінкль. Легенда про «Троянду Альгамбри»

Цього шалапутного героя з певного часу зачарувала квітуча Катрін, яку він обрав предметом своїх незграбних залицянь. І хоча його люб'язність надзвичайно скидалася на ніжність і турботу ведмедя, все ж, як шепотіли на вухо, вона аж ніяк не відкидала його домагань. Так чи інакше, але це стало попередженням для всіх інших залицяльників, що поквапилися забратися з дороги, бо хто ж наважиться оскаржувати кохану самого лева. Ось чому щоразу, коли кінь Брома недільного вечора стояв прив'язаний біля огорожі ферми ван Тасселів, – а це було вірною ознакою того, що його господар фліртує, або, як то кажуть, «в'ється» десь всередині, – всі інші претенденти, зневірившись в успіху, проходили повз і переносили військові дії в інші місця.

Саме таким був грізний суперник, з яким належало зіткнутися Ікабоду Крейну. Взявши до уваги всі обставини, – людина сильніша за нього, певно, відмовилася б від суперництва, людина мудріша – впала б у відчай. Однак його характер являв собою щасливе поєднання м'якості і завзятості. І зовні, і за своїм духом і вдачею Ікабод Крейн скидався на очеретяну тростину – він був гнучкий, але міцний; і хоча він часом згинався, проте зломити його ніхто б не зміг; він схилявся від найменшого натиску, та за якусь мить – крак! – знову випростовувався і так само високо, як раніше, здіймав голову.

Вступити у відкрите єдиноборство з подібним супротивником було б божевіллям, бо Бром не належав до числа людей, що терпітимуть перешкоди в своїх любовних справах; він був, здається, більш полум'яним і більш пристрасним спокусником, ніж сам Ахіллес. А отже Ікабод почав повільний, поступовий, на перший погляд непримітний, наступ. Прикриваючись своїми знаннями вчителя співу, він нерідко навідувався на ферму ван Тасселів; цей привід був потрібен не тому, що він побоювався надокучливої опіки батьків, яка часто стає каменем спотикання на шляху кохання. Балт ван Тассель був поблажливий; він любив свою дочку, любив її навіть більше, ніж люльку і, як личить розсудливій людині і чудовому батькові, надав їй право вільно розпоряджатися собою. Його гідна дружина була по горло зайнята домашнім господарством і пташиним двором, бо вона розсудила, і, слід визнати, досить мудро, що качки і гуси – божевільний народ, який потребує догляду, тоді як дівчата самі в змозі подбати про себе. Ось чому ця вічно заклопотана господарка або носилася по будинку, або сумлінно працювала за прядкою на одному кінці веранди, в той час як на іншому добряк Балт ван Тассель димів своєю вечірньою люлькою, пильно спостерігаючи за рухами маленького дерев'яного воїна, озброєного парою шпажок – по одній в кожній руці – і хоробро воював з вітром на вежі, яка вінчала собою хлібну комору. А Ікабод між тим залицявся до дочки або біля джерела попід розлогим в'язом, або прогулювався по двору в сутінках о тій порі, коли всі сприяє красномовним одкровенням закоханих.

Зізнаюся, мені невідомо, у який власне спосіб влаштовують облогу і як врешті-решт завойовують жіноче серце. Воно для мене завжди залишалося загадкою і предметом щирого захоплення. Одні серця мають якесь вразливе місце, так би мовити – вхідні двері, в той час як до інших ведуть тисячі шляхів, а отже й оволодіти ними можна за допомогою тисячі способів. Перемога над першим – найбільший тріумф спритності і винахідливості, але вищий доказ стратегічного таланту – це вміння утримувати владу над другим, бо тут чоловікові доводиться битися за фортецю біля всіх воріт і кожної бійниці. Людина, що завоювала тисячу звичайних сердець, набуває завдяки такому подвигу певної слави, але той, кому вдається зберегти безумовну владу над серцем кокетки, – воістину справжній герой. Грізний Бонс аж ніяк не належав до розряду героїв, і ледь Ікабод перейшов до наступальних дій, як надії Брома стали помітно згасати: ніхто не бачив більше його коня в недільний вечір біля огорожі ферми ван Тасселів; між ним і наставником Сонної лощини крок за кроком розпалилася ворожнеча не на життя, а на смерть.

Бром, не позбавлений своєрідного, хоч і досить дикого і грубого лицарства, був не проти довести протистояння до відкритого зіткнення і розв’язати суперечку про даму серця відповідно до звичаїв найбільш прямолінійних мислителів – я маю на увазі мандрівних лицарів минулих часів – тобто, просто кажучи, двобоєм. Але Ікабод надто добре усвідомлював співвідношення сил, аби прийняти виклик і вийти на арену турніру. До нього дійшли хвалькуваті слова Брома, який заявив, що «він складе вчителя вдвічі і засуне на дальню полицю в його власному класі», тож вжив необхідних заходів, щоб не надати слушної нагоди для виконання цієї загрози. Його послідовна і вперта миролюбність доводила Брома до сказу. У нього не залишалося іншого вибору, аніж звернутися до випробуваного арсеналу сільської дотепності і обрушитися на свого суперника градом грубих витівок. Бідолаха Ікабод став предметом переслідування з боку щедрого на вигадки Бонса і його буйної ватаги. Вони спустошували його колись мирне царство, підкурювали, заткнувши пічну трубу, його школу співу і, незважаючи на грізні перепони у вигляді вербового прута і віконниць, пробралися якось вночі у шкільне приміщення і наробили тут такого Содому, що бідолаха вчитель ладен був подумати, що у нього в школі справляли шабаш чаклуни і чарівники тутешніх місць. Та що обурювало найбільше – Бром хапався за будь-яку можливість виставити Ікабода смішним перед тією, хто заволоділа його серцем: він навчив свого негідного пса потішно скиглити і повискувати і, привівши його до Катрін, заявив, що це гідний конкурент Ікабода, здатний аж ніяк не гірше за останнього посвятити її в таємниці виспівування псалмів.