Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Острів Британія, що нині зветься Англією, теж не уник лиха. Налякані варварами, що захопили Францію, не бачачи захисту з боку імператора, брити покликали на допомогу англів, одне з германських племен. Англи, під проводом свого короля Вортігерна, охоче відгукнулись і спершу захищали бритів, а потім вигнали їх із острова, затвердилися там, і почав він називатися Англією. Та первісні мешканці цієї країни, втративши батьківщину, змушені були розбишакувати і, хоч і не змогли захистити власного краю, вирішили заволодіти чужим. Зі своїми сім’ями перепливли вони море, захопили прилеглі до нього землі та назвали їх Бретанню.

Гуни, що захопили, як ми вже казали, Паннонію, з’єдналися з іншими народами – гепідами, герулами, турингами й остготами (так називаються їхньою мовою готи східні) і вирушили на пошуки нових земель. Захопити Францію їм не вдалось, оскільки її обороняли інші варвари, тому вони вдерлися до Італії під проводом свого короля Аттіли, який незадовго перед тим убив свого брата Бледу, щоб не ділити з ним владу. Це зробило його всемогутнім, а Андаріх, король гепідів, і Веламир, король остготів, почали сплачувати йому данину. Вдершись до Італії, Аттіла взяв у облогу Аквілею. Хоча ніщо йому не перешкоджало, облога тривала два роки, і протягом цього часу він спустошив усю прилеглу місцевість і розпорошив усіх її мешканців. Звідси, як ми ще будемо говорити, почалася Венеція. Захопивши і зруйнувавши Аквілею та багато інших міст, він рушив на Рим, але від розгрому його утримався після умовлянь папи, якого він став так шанувати, що навіть пішов із Італії в Австрію, де й помер. Після його смерті Веламир, король остготів, і ватажки інших народів повстали проти його синів, Генріха й Уріха, і одного вбили, а другого змусили забратися разом із його гунами за Дунай, на батьківщину. Остготи й гепіди осіли в Паннонії, а герули й туринги – на протилежному березі Дунаю. Коли Аттіла пішов із Італії, західний імператор Валентиніан вирішив відновити країну, а, щоб легше було охороняти її від варварів, переніс столицю з Рима в Равенну. Через лиха, що спіткали Західну імперію, імператор, який перебував у Константинополі, часто передавав владу на Заході іншим особам, вважаючи її справою дорогою та небезпечною. Часто, також без його волі, римляни, покинуті напризволяще, самі обирали собі імператора, а то й який-небудь узурпатор захоплював владу в імперії. Так, приміром, після смерті Валентиніана престол певний час посідав Максим, римлянин, який змусив Євдокію, дружину покійного імператора, взяти тепер із ним шлюб. Та походила з імператорського роду, і шлюб із простим громадянином вважала для себе ганьбою. Палко прагнучи помсти, вона таємно покликала до Італії Гензеріха, короля вандалів і правителя Африки, розтлумачивши йому, як легко і вигідно буде заволодіти Римом. Вандал, жадаючи здобичі, з’явився, побачив, що Рим залишено напризволяще, розграбував його і залишався там два тижні. Потім він загарбав і спустошив інші італійські землі, після чого військо його з величезною здобиччю вирушило назад до Африки. Коли Максим помер, римляни, повернувшись до свого міста, оголосили імператором римського громадянина Авіта. Потім сталося ще дуже багато різних подій, змінилося багато імператорів і нарешті константинопольський престол дістався Зенону, а римський – Оресту і сину його Августулові, що захопили владу хитрістю. Поки вони збиралися силою втримувати її, герули й туринги, що осіли, як я сказав, після смерті Аттіли на березі Дунаю, об’єдналися під орудою свого полководця Одоакра і вдерлися до Італії. Покинуті ними місця відразу ж захопили лангобарди, також північний народ, під проводом їхнього короля Кодога, і, про що буде сказано свого часу, стали останнім лихом Італії. Одоакр, вдершись до Італії, переміг і вбив Ореста неподалік Павії, а Августул утік. Після перемоги Одоакр узяв титул не імператора, а короля римського, щоб у Римі змінилася не тільки влада, а й сама назва її. Він був першим із вождів народів, що кочували тоді римським світом, який вирішив утвердитися в Італії. Всі інші, чи то зі страху, що їм не утриматися в Римі, оскільки східний імператор легко міг допомогти Одоакру, чи то з якоїсь іншої потаємної причини, завжди лише грабували його, а оселялися в якій-небудь іншій країні.

У ті часи Римська імперія підкорялась кільком державцям: Зенон, що царював у Константинополі, правив усією Східною імперією; остготи володіли Мезією і Паннонією; вестготи, свеви й алани – Гасконню та Іспанією; вандали – Африкою; франки й бургунди – Францією; герули і туринги – Італією. Королем остготів став на той час Теодоріх, небіж Веламира. Пов’язаний дружбою із Зеноном, імператором Сходу, він написав йому, що його остготи, які переважають звитягою всі інші народи, мають значно менше і вважають це несправедливим; що він уже не в змозі утримувати їх у межах Паннонії, і, отже, бачачи, що доведеться дозволити їм узяти зброю та шукати нових земель, вирішив повідомити про це імператора, щоб той запобіг їхнім намірам, поступившись якимись землями, де життя для них було б і більш достойним, і легшим.