Ґео (Георгій) Шкурупій - Двері в день. Міс Адрієна

– Тут вам, молодий чоловік, не театр! Розважатись ви можете в іншому місці, – обурено заявив тесляр, що стругав увесь час дошки. Перший тесляр шпурнув тещину труну під полицю і сердито поглянув на покупця.

– Мені серйозно треба труну, – заявив тоді чоловік у синьому костюмі, – ось нате вам гроші, – і він витяг з кишені невеличку пачку паперових грошей. – Але кажу вам, що труна потрібна для мене. Ви не турбуйтесь. Яке ваше діло, для кого й для чого я купую труну. Ви візьмете з мене мірку, зробите труну, а гроші я даю вам уперед.

Обидва теслярі поволі підійшли до дивного громадянина і мовчки оглядали його. Потім один з них узяв сантиметра і почав міряти його зріст…

Потім дивний покупець заплатив гроші.

– Прізвище моє Теодор Андрійович Гай, прошу труну доставити до мене на помешкання взавтра ввечорі.

– Так зверху хреста зробити? – запитав один з теслярів.– Хреста?.. – подумав хвилину покупець. – Хреста зробіть обов’язково, колір труни може бути який завгодно.

Залишивши збентежених теслярів, чоловік у синьому костюмі задумливо вийшов з крамниці.

– Теодор Андрійович Гай, – шепотів він про себе. – Тепер уже готово майже все. Вам, шановний Теодоре Андрійовичу, доведеться розлучитись зі своїм ім’ям і прізвищем. Ви, громадянине Гай, – труп, мрець і більше нічого. Ви лише тінь минулого, лише натяк, привид.

Раптом він посміхнувся. Він побачив, як сонце кидає маленьку, але кремезну, тінь од його тіла.

– Ви, Теодоре Андрійовичу, тінь, що має свою власну, справжню тінь. Ха-ха! Вам доведеться розлучитися навіть зі своїм прізвищем. Це буде справжня смерть. Прізвище? Гай. Їм’я? Теодор. Батька звали Андрієм, діда – Петром, і все – Гаї. Далі прірва. Прадіда й далі теж якось звали, але це невідомо. Прізвища, мабуть, дається людині за її здатності, професію, характер тощо. Ось, наприклад, кравець Плужак (він прочитав вивіску), мабуть, його предок завше ходив за плугом, звідси й Плужак, а він сам тепер кравець; от, наприклад, Горбатов, предок, мабуть, був горбатий; Гай – мабуть предок завше жив у гаях, а от перукар «Гольдман» (прочитав він вивіску), мабуть, предок був дуже багатий, а цей за перукаря…

Він тут же пригадав, що йому ще треба зайти до перукаря поголитися.

Теодор Андрійович зайшов до перукарні. В ній було порожньо, лише сам перукар шпортався десь за перегородкою. Гай сів у крісло перед дзеркалом і поглянув на себе. Його обличчя було неголене і мало мужній вигляд, волосся на голові було довгасте й розкуйовджене; не зважаючи на це, в його обличчі були певні риси, що свідчили за його безперечно міське походження й певну культурність.

Із-за перегородки швидко вийшов перукар у білому фартусі й приступив до своєї роботи. Перукар старанно, до болю, милив бороду Гаєві, потім шкріб її тупою бритвою, стриг волосся на голові, поливав одеколоном, пудрив і, нарешті, з попереднього обличчя Теодора Андрійовича Гая залишилась лише загальна подібність. Обличчя його було рожеве й молоде, якийсь дитячий вираз застряв у кутку вуст, в очах, у білих блискучих зубах.

Коли перукар заявив, що його робота скінчена, Гай попросив підібрати йому серед перуків відповідну бороду й вуса.

– Мені доведеться виступати на аматорській вечірці, – заявив Гай, – а тому я хотів би, щоб ви мені приліпили бороду і вуса тепер, бо я це зроблю сам дуже кепсько.

Коли Гай вийшов з перукарні, він мав вигляд солідного вченого, лікаря або громадянина, що кохається в своїй бороді й вусах і думає, що за такий вигляд його поважають і інші громадяни, а особливо жінки та діти.

Темно-синя ковдра простяглася понад містом. Темінь зіщулилась в переулках, лягла під каштанами й тополями бульварів. Каміння будинків стало холодним і ніби ще більш зросло своїми огромами до самого неба. І там далеко на обрії, де будинки утворювали кам’яний коритар, важко звис на небі, зачіпаючи за кам’яні поверхи, пощерблений місяць, вже зовсім червоний і неблискучий.

На вулицях коло крамниць сиділи зігнувшись поснулі вартові, самотні візники окремими кораблями стояли на причалах тротуарів, а навколо була кам’яна пустеля з чорними дірами зачинених вікон.

Великий і довгий одноповерховий будинок анатомічного театру був темний і муругий. Великі вікна були чорні й зосереджені.

Раптом у маленькому віконці старого доглядача будинку заблимав вогник.

Старому дідові-доглядачеві не спалось. Йому приснився страшний сон, йому ввижалось, що в анатомці ворушаться понівечені тіла людей. Ніч здалася йому якоюсь неспокійною в своїй тиші та завмерлості. Дід, засвітивши лямпку, знову ліг на тверде ліжко і смоктав цигарку.