Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2022, ISBN: 2022, Жанр: foreign_prose, literature_19, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Царівна. Вибрані твори: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Царівна. Вибрані твори»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, котра словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська – письменниця, що підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами.
Якщо вам хочеться зупинитися й відпочити душею чи набратися сил для руху вперед – саме її твори надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» – живі, рішучі, волелюбні – поділяться світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії.
В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Царівна. Вибрані твори — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Царівна. Вибрані твори», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У тітки заіскрилися очі, і вона підняла гордо голову.

– Ти чула, Наталко, що я говорила?

– Чула, тіточко, я йду.

– Підете самі? – звернувся Орядин до мене, й я налякалася його погляду. Його очі запалали наглим гнівом, а його смагляне лице поблідло.

– Я вернуся зараз, пане Орядин, – замітила я, відповідаючи йому благаючим поглядом. Нехай би вже мовчав!

– Ну, коли хочете самі віднести, так я вас проведу. – і, незважаючи на тітчину смішну, розказуючо-зарозумілу поставу, подав мені рам’я й, забравши від мене нещасне соrpus delicti [90] Склад злочину ( лат . юридичний термін). , пішов зі мною. Вона осталася, мов скаменіла, на своїм місці. Я не оглядалася за нею. Але мені здавалося, що і всі прочі гості почули, так як я, слівце, що вона просичала: « Scan-da-los[91] Який скандал! ( нім .).

У великій притикаючій кімнаті було багато гостей. Деякі грали в карти, деякі в шахи, а інші знов балакали свобідно при скляночці.

В одній часті кімнати, коло великого, квітами заставленого вікна відкрив Орядин ще вільне місце, і майже незамічені пішли ми обоє туди. Мені підсунув він фотель, а сам притягнув для себе крісло.

Я не сідала. Відвернувшись до вікна, старалася опанувати зворушення, котре заволоділо мною так сильно, що я трохи не плакала. Ніколи не відчувала я так глибоко упокорення і зневаги, як цього вечора, і ніколи не боліло воно мене так сильно, як в цій хвилі!

– Чи ви боронитесь завсігди так? – спитав він, приступаючи ближче до мене і стараючись ухопити мій погляд.

Я не могла відповісти. Затявши зуби й силуючись здержати сльози, що тиснулися насильно в очі, я поступилася від нього за групу густих олеандрів, що стояли тут, немов жива стіна, та відлучали нас від прочих гостей, і втерла крадькома сльози.

Але він це вже замітив і зараз спинився біля мене.

– Ви плачете, – сказав зворушеним голосом. – Бачу, що це я виновником цілої пригоди, мені це страшно прикро!

Я заперечила мовчки головою.

– Ні? О, так, я ж це відчув! Вже з початку цього вечора відчув я. Мені це тим прикріше, що, стрінувши вас…

Він не докінчив речення. З невимовного жалю, що обгорнув мене нагло наново, немов могутня, довго здержувана хвиля, закрила я скоро лице руками так, як чинила це вже дитиною, коли мене сильний біль або смуток обгортав – і тихий, ледве чутний стогін вирвався крізь затиснені уста.

– І ви кажете, що ні? – промовив голосом, тремтячим від зворушення. – Але я знаю… успокойтеся! Прошу вас, успокойтеся!.. Цей раз, цей однісінький раз зробіть це для мене! – і він стягнув лагідно мої руки з лиця і притис їх щиро до уст. – Я вас прошу! Прошу вас так, як проситься того, кого любиться! Чуєте, кого любиться, любить!

Цього було забагато на одну хвилину. Він притягнув мене гарячим рухом до себе, і я мимовільно склонила лице на його груди.

Чи я плакала?

Я вже не знаю. Жалем, зворушенням і якимсь несказанно гарним, перемагаючим чуттям приголомшена, я майже не пам’яталася. Я знаю лише, що він гладив моє довге ненависне волосся лагідно-лагідно, мов мати, ніжною, люб’ячою рукою і що говорив тихим здавленим голосом якісь успокоюючі, добрі, а заразом – боже! – і чудно роздразнюючі слова. Слова, якими говориться до малих, пристрасно люблених дітей…

Опісля я почула край чола його уста, почула їх на руках, на волоссі; почула, як билося сильно його серце, відчула його зворушену душу – і я схаменулася. Обгорнена гарячою струєю сорому і переляку, я подалася взад, відвертаючи паленіюче лице в тінь, щоби не бачив!

Але він був мов оп’янілий.

Обвивши мій стан рукою, впився своїми гарячими очима в мій вид.

– Пожди ще, русалко! – шептав пристрасно. – Ще хвилину, одну-одніську! Хвилину ще! Я люблю тепер! Досі не любив ще ніколи. Ти також ні? Скажи, пташко, ти також ні?

– І я ні, досі ні!

– Так любімося! – шептав він…

Він цілував нечутно кінці пальців моїх (лице я ховала), голубив до себе.

– Нехай, – казав, – насичуся цею хвилиною за цілий час, в котрім мене ніхто не любив… і – на довгий, довгий час! Завтра я від’їжджаю!

– О боже! Це не може бути!

– І я би не хотів.

– Так останься!

– Остався б, рибко, й обороняв би тебе, але я мушу!

– Тепер, Орядин?

– Тепер, тепер, коли я тебе найшов, русалко прегарна! Коли я тебе не випускав би ніколи з рук, коли тебе любив би й упивався твоєю любов’ю!

Я сиділа в фотелю, байдужна на голосне сусідство, і слухала з широко створеними гарячими очима уважно його слів. Він також, окрім мене, не бачив нікого. Сидів близько мене і говорив упівголос, що не бачив ніколи такої людини, як я. Що полюбив мене з першої хвилі, коли побачив мене, і що не забуде мене ніколи. Він не знав, що моє положення таке безвідрадне, що моє окруження таке невідповідне. Він ненавидить ту, що зветься моєю тіткою; він задавив би її, ту мегеру, ту препогану жінку! Ні, нема на цілім світі гидшого з’явиська, як жінка без чуття, без тонкості, з сухими, чисто практичними поглядами… А я, прегарна русалка його, царівна його, з сумлінням, «ніжним, мов павутина», я виростала під її безпосередньою опікою і доглядом і мала годуватися її любов’ю! Нехай я стопчу ту «любов» і нехай ані не корюся, не піддаюся нічиїй власті, нічиїй! Чи я це чую? Лиш (він усміхнувся гарно), лиш його!.. А я подала йому руку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Царівна. Вибрані твори»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Царівна. Вибрані твори» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Царівна. Вибрані твори»

Обсуждение, отзывы о книге «Царівна. Вибрані твори» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x