Сергій Гридін: Таємниці Ходвартса

Пережитки! Тільки вчора приймав ванну ввечері! – віджартувався Циганчик, але руки все-таки під цівку води підставив, витерши потім кухонним рушником.

На відміну від Соломки, Андрій не був чистюлею, із-за чого у них і виникали

іноді короткочасні конфлікти. Він кинув рушника на підлогу, знову схопив бутерброд. Несподівано Андрійко оглянувся, ніби щось відчуваючи спиною, закашлявся, мало не вдавившись. На нього сумними, голодними очима дивилась Луїза. Вона з приреченою пикою сиділа біля порогу, час від часу піднімаючи погляд, і зітхала, ковтаючи слину.

Дімон! – звернувся Циганчик до Солом'янка. – Здається є підтвердження теорії Дарвіна про те, що люди від мавп виникли! Я відчуваю якусь спорідненність із цією істотою! Мені її шкода! – кивнув Андрійко на Луїзу.

Тьху! Зовсім про неї забув! – кинув поглядом на мавпочку Соломка. Він дістав з холодильника в'язку бананів, відламав від неї два чималеньких та кинув нащадку тих людиноподібних, які були найбільш лінивими і в процесі еволюції не захотіли перетворюватися на людей.

Лізка на льоту схопила банани, здерла з них шкірку і, майже не відкусуючи, запихнула за щоку, закривши очі від задоволення. Щелепи ретельно пережовували продукт.

Слухай, Соломка! А ти чому її Лізкою називаєш? Вона ж Луїза! – прошамкав набитим ротом Андрій.

Дмитро важко зітхнув. Це була ділянка душі куди він не хотів пускати навіть Андрія. У сусідньому під'їзді жила одна дівчинка. Звалась вона Єлизаветою, але всі називали її Лізкою. Лізка-Єлизавета Яремчук була непосидючим дівчиськом, яке ганяло із хлопцями у футбол, іноді злегка хуліганила, вирізаючи з гарбузів середину, вставляючи туди свічку і насолоджуючись ефектом, який призводив

імпровізований ліхтар, влаштваний пізно ввечері на підвіконня квартири на першому поверсі.

Соломка знав дівчинку давно. Вони разом ходили до школи, але останнім часом щось перевернулось у нього в середині. Якщо раніше Яремчук здавалася «своїм хлопцем», то тепер він роздивився і довге, біляве, хвилясте волосся, яке вона закручувала у тугий вузол та заколювала шпильками, і чисті, голубі очі, що здавалися шматочками неба на землі.

Але Єлизавета на нього уваги не звертала. Для неї він так і залишався злегка вайлуватим, смішним Соломкою над яким можна трохи пожартувати або поставити його на футбольні ворота коли ніхто з компанії на це не погоджувався. Коли Дмитрик зрозумів її позицію, то вирішив для себе викреслити Лізку зі свого життя. Але серцю не накажеш! Це на папері все легко витирається звичайною гумкою, а тут!..

Почуття залишилось, але якимось чином трансформувалось. Тепер Солом'янко намагався звернути на себе увагу не зовсім зрозумілими зі сторони вчинками.

Іноді він міг загилити у дівчинку м'ячем, зробивши вигляд, що це не навмисно, іншого разу сіпнути за волосся чи навіть підставити підніжку.

Тож коли у квартирі поселилась Луїза, Дмитрик із радістю перехрестив її в Лізку

і, гуляючи з мавпою, насолоджувався повною владою над непосидючою, такою схожою на справжню Єлизавету, тезкою Яремчук. Її можна було смикнути за повідок та крикнути на весь двір «Лізка, сидіти!!!», або зарепетувати «Лізко, волохата потворо! Ти куди лізеш!?» і тільки посміхатися на реакцію Яремчук, яка ображено кривила свого гарненького ротика.

Але розповідати це Андрієві Соломка не хотів. Адже потрібно буде виказати всю передумову даного вчинку!

Луїза – довге ім'я! Та й яка вона Луїза? Ти поглянь на неї! – кивнув Дмитро у відповідь. Циганчик перевів погляд на мавпу. Та із жалем розглядала шкурки від бананів і була схожа на ображену маленьку дитину, у якої відібрали смачну цукерку.

Може й так! – погодився Андрій. – Дійсно, якась вона не серйозна на вигляд! – підтримав він друга. – То що? Ідемо гуляти? – зіскочив він з табуретки, витираючи руки об шорти.

Зараз! Трохи поприбираю і підемо! – кинув докірливий погляд Соломка. – А руки можеш просто помити! – додав він, змітаючи крихти зі столу.

Слухай, Дімон! – підняв погляд Циганчик. – Що ти наче дівчинка зі своєю чистотою порпаєшся!? Кинь ти все! Мама прийде – поприбирає! – легковажно видав Андрійко, витираючи все ще масні руки тепер вже своєю світлою футболкою.

А вона мені хто? Служниця? – сердито спитав Солом'янко.

Ну й ставай собі судомийкою, якщо маєш таке бажання! – невідомо на що образився товариш. – Я з Лізкою на вулицю, а ти тут коли порядок наведеш, то виходь до нас! – Циганчик, набурмосений, вийшов з кухні, натягнув кросівки, взяв з вішалки повідок, на якому водили вигулювати Луїзу, прихопив задоволену майбутнім променадом мавпочку та вийшов із квартири, бухнувши дверима. Соломка, ніяк не реагуючи на демарш друга, закінчив свою справу, повернувся до своєї кімнати, застелив ліжко і тільки тоді став вдягатися на вулицю.