Ренсом Ріґґз - Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей

Я тебе бачу.

— Джейкобе! Що ти робиш? Я тебе всюди шукаю!

То була Емма, страшенно схвильована, в коридорі.

— Що ти робиш? — повторила вона. Порожняка вона не бачила. Не знала, що він у тій кімнаті.

Я прибрав руку з його голови й ковзнув назад.

— Не знаю. Я ходив уві сні.

— Це не має значення. Ходімо швиденько, зараз пані Сапсан буде перевтілюватися!

У маленькій кімнатці зібралися всі діти й усі потвори з виставки. Бліді й знервовані, вони, наче гравці на підпільному півнячому бої, попритискалися до стін і поприсідали на підлозі широким колом у кілька рядів навкруги двох імбрин. Ми з Еммою прослизнули поміж них і зіщулилися в кутку, не зводячи очей з видовища, яке перед ними розгорталося. У кімнаті панував гармидер: крісло-гойдалка, в якому пані Королик сиділа всю ніч з пані Сапсан у пелені, було перекинуто, стіл з пробірками та мірними пляшечками хтось безцеремонно відштовхнув до стіни. На ньому стояла Альтея, стискаючи сачок, готова будь-якої миті його застосувати.

Посеред кімнати на підлозі були пані Королик і пані Сапсан. Пані Королик стояла навколішки й притискала пані Сапсан до підлоги. На руках у неї були товсті рукавиці для соколиного полювання. Вона пітніла й співала давньою мовою дивних, а пані Сапсан пронизливо кричала й силкувалася різонути пазурами. Та хай там як сильно билася наша директорка, пані Королик її не відпускала.

О певній порі ночі ніжний масаж пані Королик переріс у щось подібне до міжвидового матчу з професійного реслінгу, схрещеного з екзорцизмом. Пташина половина пані Сапсан уже оволоділа її єством і не хотіла здаватися без бою. Обидві імбрини зазнали незначних поранень: скрізь валялося пір’я пані Сапсан, а щоку пані Королик перетинала довга кривава подряпина. Видовище було не з приємних, і багато дітей дивилися, шоковано пороззявлявши роти. Ми не впізнавали оскаженілої птахи з дикими очима, яку пані Королик притискала до підлоги. Здавалося неймовірним, що з цього несамовитого шаленства може народитися колишня, повністю відновлена пані Сапсан, однак Альтея все всміхалася нам і заохочувально кивала, наче кажучи: «Уже зовсім скоро, тільки ще трошки в підлогу повтискаємо!»

Як на таку тендітну стареньку, пані Королик непогано давала раду з пані Сапсан. Та потім птаха дзьобнула пані Королик у руку, хватка ослабла, і, сильно змахнувши крилами, пані Сапсан майже вислизнула. Діти закричали й заохкали. Але пані Королик відреагувала спритно: скочила на ноги й спромоглася вхопити пані Сапсан за лапу та знову грюкнути її об долівку. Діти охнули ще голосніше. Ми не звикли, щоб з нашою імбриною так поводилися. Бронвін мусила навіть зупинити Г’ю, бо той поривався побігти й відборонити птаху.

Обидві імбрини вже здавалися страшенно втомленими, але пані Сапсан була виснажена більше. Я бачив, що сили полишають її. Людська натура, схоже, перемагала пташину.

— Пані Королик, нумо! — крикнула Бронвін.

— У вас все вийде, пані Королик! — підбадьорював Горацій. — Поверніть її нам!

— Прошу вас! — вигукнула Альтея. — Нам потрібна цілковита тиша.

Уперше за довгий час пані Сапсан перестала битися й лягла на підлогу, розпластавши крила. Вона хапала дзьобом повітря, важко здіймалися порослі пір’ям груди. Пані Королик відпустила птаху й сіла навпочіпки.

— Зараз відбудеться перетворення, — сказала вона. — А коли це станеться, я не хочу, щоб будь-хто з вас одразу ж біг її обіймати. Ваша імбрина буде дуже розгублена, і я хочу, щоб перше обличчя, яке вона побачить, і голос, який почує, були моїми. Мені потрібно пояснити їй, що сталося. — А тоді пані Королик притисла руки до грудей і забурмотіла: — Альмо, повертайся до нас. Нумо, сестро. Вертайся до нас.

Альтея зійшла зі столу на підлогу, взяла простирадло та розгорнула його перед пані Сапсан, щоб затулити від чужих очей. Після перетворення імбрини з птаха на людину вона виявлялася голою, тож це мало забезпечити їй сяку-таку приватність.

Ми чекали, затамувавши дух, а з-за простирадла линули дивні звуки: викид повітря, звук, схожий на те, як хтось один раз сплескує в долоні, різко. А тоді пані Королик підскочила й непевно відступила на крок назад.

Вигляд у неї був переляканий — вона розтулила рота, Альтея також. А тоді пані Королик сказала:

— Ні, цього не може бути. — І Альтея спотикнулася на ослаблих ногах та впустила простирадло. Отоді ми й побачили на підлозі людську фігуру, але не жіночу.

Він був голий, скрутився клубком спиною до нас. Поворухнувся, став розгинатись і зрештою підвівся.