Джеймс Барри - Пітер Пен

— Венді!

— Джоне!

— Майкле!

— Пітере, скажи їй, нехай вона зараз же забирається геть! — гукнули всі троє, але Пітер не пристав на це.

— Їй здається, що ми заблукали, — відповів він напружено. — До того ж, вона налякана. Ви думаєте, що я міг би прогнати її, саму-самісіньку, коли їй так страшно?

На мить світляне коло розірвалося, і щось лагідно і з любов’ю вщипнуло Пітера.

— Тоді скажи їй, — попросила Венді, — згасити світло.

— Вона не може цього зробити. Це одна з небагатьох речей, які феям не під силу. Її світло згасає саме собою, коли вона засинає, — так само, як у зірок.

— Тоді скажи їй, нехай зараз же засне, — наказовим тоном промовив Джон.

— Вона не може заснути, коли їй спати не хочеться. Це ще одне, на що феї не здатні.

— Здається мені, — пробурчав Джон, — що власне ці дві речі — єдине, що варто було б їм уміти.

Після цих слів його так само щось ущипнуло — але аж ніяк не лагідно і не з любов’ю.

— Якби в когось була кишеня, — здогадався Пітер, — ми могли би сховати її в кишеню.

Але вони відлітали з дому в такому поспіху, що ні в кого з цілої четвірки не виявилось жодної кишені. І тут народилась рятівна ідея: капелюх Джона!

Дзенька погодилась мандрувати в капелюсі, якщо тільки його нестимуть у руці. Ця робота дісталася Джонові, хоч вона сподівалася, що нести її буде Пітер.

Але ось Джон передав капелюха Венді, бо ненароком вдарився коліном; і це, як ми побачимо далі, призвело до жахливих наслідків, оскільки Майстринька Дзенька ненавиділа перебувати під опікою Венді.

Чорний циліндр дуже надійно маскував світло, і вони летіли далі в темряві й тиші. Це була найтихіша у світі тиша — лише раз її порушив якийсь далекий звук, схожий на хлебтання; Пітер пояснив, що це дикі звірі на водопої; а згодом пролунав ще один звук — ніби хтось пиляв дерево: він міг утворитися від тертя двох стовбурів чи великих гілляк, — але Пітер сказав, що це індіанці гострять свої ножі.

Та навіть ці звуки стихли. Майкла це злякало ще дужче.

— Ну хоч би який-небудь звук! — крикнув він.

І ніби у відповідь на його прохання повітря здригнулося від жахливого гуркоту — він такого не чув ніколи в житті. Це пірати вдарили по них з Довгого Тома.

Гуркіт відбився від гір, і луна, здавалося, грізно горлала: “Де вони, де вони, де вони?”

Так раптово троє переляканих дітлахів на власній шкурі відчули різницю між казковим островом їхніх фантазій і тим самим островом, але вже справжнім. Коли нарешті небеса знову врівноважились, Джон і Майкл відшукали один одного в темряві. Джон автоматично переступав у повітрі, а Майкл незбагненним чином, не вміючи плавати, плив.

— Тебе вбили? — тремтячим голосом прошепотів Джон.

— Ще не знаю, — так само пошепки відповів Майкл.

Ми вже знаємо, що від гарматного пострілу ніхто не постраждав. Однак Пітера ударною хвилею віднесло ген аж до моря, а Венді підкинуло догори — самісіньку, без жодної рідної душі, зате з Дзенькою.

Для Венді краще було б випустити капелюха з рук. Я не знаю, чи ця ідея осяяла Дзеньку зненацька, чи фея готувала свій план всю дорогу, — але вона тут же вилізла з капелюха і повела Венді до згуби.

Дзенька була не те щоб зовсім погана, чи, радше, зараз вона була таки зовсім погана, але іноді вона все ж бувала дуже добра. Взагалі, феї можуть бути або такі, або сякі, бо вони такі малесенькі, що у них просто не вміщається більше ніж одне почуття нараз. Воно, звичайно, може змінитися, але це має бути повна, абсолютна зміна. А зараз Дзеньку переповнювали ревнощі. Що вона промовляла своїм чарівним дзвоном, Венді, звичайно, не могла знати: але я припускаю, що здебільшого це були лайливі та образливі слова, хоч і звучали дуже гарно, і фея літала то вперед, то назад, то знову вперед, ніби примовляючи: “Лети за мною, все буде добре”.

Що лишалося робити бідній Венді? Вона гукала то Пітера, то Джона, то Майкла, а у відповідь її тільки насмішкувато передражнювала луна. Венді ще не знала, що Дзенька палко ненавиділа її — ненавистю справжньої жінки. І так, приголомшена і трохи нестійка в польоті, вона прямувала за Дзенькою до своєї погибелі.

Відчуваючи, що Пітер повертається, Небувалія теж прокидалася до життя. Тут годилось би використати доконаний вид, але недоконаний Пітер любив більше і завжди надавав йому перевагу.