Лавкрафт Говард - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

— Зажди, Тревер, — продовжив боржник, — це не Шульц часом казав, що твоя матір теж має діла з літературою?

— Так, чорт забирай, — відповів Тревер, — але ніщо не зрівняється зі старим Теяном [22] Скоріш за все, вигаданий поет, ідейний приятель Анакреонта. ! Вона одна з тих проклятих тупоголових моралізаторів, які намагаються позбавити життя всіх його радощів. Типова нюня-муня — чув колись про неї? Вона пише під дівочим прізвищем — Елеонора Вінґ.

Цієї миті Старий Вар’ят випустив з рук швабру.

— Гей, твоє віскі! — жваво гукнув Шіхен, коли візок з пляшками і склянками завезли до зали. — Старе добре житнє віскі, люте, як чорт — т’кого не найдеш у всьому Че [23] Чикаґо. .

Очі юнака спалахнули, а його ніздрі вдихнули запах брунатної рідини, яку для нього наливав кельнер. Вона викликала у нього жахливу відразу і збурила всю його спадкову вишуканість, але його рішучість пізнати життя в усій красі не зникла, і він зумів зберегти позірну відвагу. Та перш ніж він устиг реалізувати своє рішення, сталося неочікуване. Старий Вар’ят, який досі весь час сидів навпочіпки, раптом зірвався, підскочив до юнака і вибив з його рук трунок, майже одночасно накинувшись зі шваброю на візок з пляшками і склянками, розкидаючи їх по підлозі і розливаючи напої поміж уламками скла. Кілька чоловіків, якщо їх ще можна було так називати, припали до підлоги і почали плазувати біля калюж алкоголю, але більшість залишалися непорушними, спостерігаючи за незвичайною поведінкою прибиральника-приблуди. Старий Вар’ят випростався перед приголомшеним Тревером і помірним розважливим тоном сказав: «Не роби цього. Я був колись такий, як ти, і зробив це. Ось на що я перетворився».

— Що ти верзеш, старий недоумку? — закричав Тревер. — Як ти смієш заважати розвагам джентльмена?

Шіхен, отямившись, підійшов і поклав свою важку руку на плече блудяги.

— Це вже останній раз, діду! — вигукнув він злісно. — Як панич хоче тут випити, то, бігме, він таки вип’є, і без твоєї помочі. Забирайся тепер відси до дідька, або я тебе сам витручаю.

Та Шіхен навіть без спеціальної освіти знав і враховував аномалії психології і наслідки нервового збудження. Міцніше стиснувши швабру, Старий Вар’ят почав нею вимахувати, ніби македонський гопліт [24] Важкоозброєний піхотинець часів античності. своїм списом, і врешті розчистив навколо себе чималий простір, вигукуючи різні незв’язні уривки цитат, між яких чітко чулося: «сини марно́ти, п’яні пихою й вином…» [25] Ориґ. the sons of Belial — біблійні рядки. Belial — івр. beli «без» i ya’al «вартість»; дехто виводить також значення від Belial «не матимуть воскресіння» або Beli ya’al «ніколи не воскреснути». Уривок цитати взятий з «Утраченого раю» Джона Мільтона. .

Уся кімната перетворилася на вавілонське стовпотворіння, чоловіки лементували і завивали від жаху перед демоном, якого вони розбудили. Тревер здавався напівпритомним від хвилювання і притискався до стіни, поки наростала сварка. «Він не питиме! Він не питиме!» — горлав Старий Вар’ят, коли чи то забув, чи облишив цитування. На вході з’явилися полісмени, чию увагу привернув галас, але деякий час вони стояли не втручаючись. Тревер, вкрай нажаханий, назавжди позбувся бажання пізнати життя з темного боку і тепер пробирався до новоприбулих у синіх одностроях. Він вважав, що якби йому вдалося вислизнути і сісти на потяг до Еплтона, то його освітня програма з розпусного життя була б виконана.

Тоді раптово Старий Вар’ят припинив вимахувати своїм «списом» і виструнчився — таким його не бачив ще жоден відвідувач бару. «Ave, Caesar, moriturus te saluto!» [26] «Слався, Цезарю, рокований на смерть вітає тебе!» — вигук римського гладіатора перед початком бою. — прокричав він, упав на підлогу, просочену віскі, і більше не підвівся.

Те, що трапилося далі, ніколи не зітреться з пам’яті молодого Тревера. Картина потьмяніла, але не щезла зі свідомості. Полісмени проштовхалися через натовп, детально опитуючи кожного про інцидент і про мертвого чоловіка на підлозі. Особливо ретельно вони допитували Шіхена, та все одно не домоглися жодної вартісної інформації про Старого Вар’ята. Тоді боржник згадав про портрет і запропонував, щоб його оглянули і зберегли для ідентифікації у поліцейському відділку. Офіцер неохоче схилився над відразливою фігурою із застиглими очима і знайшов загорнуту у папір світлину, а тоді, щоб усі бачили, підніс її догори.

— Диви яка красотка! — хтиво глянув якийсь пияк на вродливе обличчя; але хто був тверезий, той дивився на жінку з повагою і зніяковінням перед її витонченими божественними рисами. Ніхто не знав, що робити зі світлиною, і всі дивувалися, звідки у пияка і волоцюги міг взятися такий портрет, — усі, окрім боржника, який тим часом тривожно розглядав полісменів. Він зумів зазирнути глибше під маску здеградованого Старого Вар’ята.