Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

І далі прокладаючи шлях через завали у коридорі, я невдовзі дістався місця, де під обваленим склепінням горою лежали уламки. Я здерся на самий вершечок: у темряві промінь ліхтаря не сягав ані стін, ані склепінчастої стелі, розсіюючись у порожнечі. Це, як мені здавалося, мав бути підвал дому постачальника металу, він виходив фасадом на третю площу недалечко від архіву. Я не уявляв, що тут могло статися.

Одразу за купою уламків прохід вів далі, але вже наступний завал ледь не повністю перекрив дорогу — провалене склепіння загороджувало шлях, майже торкаючись захаращеної підлоги. І досі не можу зрозуміти, як зумів розхитати важезні брили і відсунути їх убік, звільнивши прохід, як я взагалі наважився потривожити нагромадження розбитих брил, коли будь-який необережний рух міг зруйнувати рівновагу, зрушити усю цю багатотонну масу каміння і стерти мене на порох. Мене під’юджувало й вело чисте божевілля — якщо тільки уся моя пригода під землею, як я сподіваюсь, не була проклятим видінням або маячнею. Але я таки зробив — чи мені це наснилося — лаз, через який спромігся прослизнути. Переповзаючи через купу уламків із увімкненим ліхтариком у зубах, я відчував спиною гострі зуби сталактитів.

Тепер я був зовсім поруч із підземним комплексом центрального архіву — метою моєї подорожі. Пробиваючись через заключну ділянку коридору при мерехтливому світлі ліхтаря, я нарешті підійшов до низької, відкритої з усіх боків круглої крипти з арками, яка на диво добре збереглася. Стіни крипти, принаймні в тих місцях, які я освітив ліхтарем, були геть усі вкриті ієрогліфами та характерними хвилястими символами — декотрі з’явилися вже після мене.

Я зрозумів — саме сюди і вела мене доля, і повернув ліворуч, у знайомий арковий портал, майже не сумніваючись, що проходи і галереї до всіх вцілілих рівнів будуть вільні. Ця велична підземна споруда, яка зберігала літописи всіх цивілізацій Сонячної системи, була побудована з такою неперевершеною майстерністю і здавалась такою міцною, що могла простояти стільки, скільки існуватиме сама система. Велетенські гранітні блоки, урівноважені з математичною точністю і скріплені надтривким цементом, не поступалися міцністю незнищенному скелястому ядру Землі. Після незліченних епох ці стіни та склепіння зберегли свою первісну форму, а підлога лиш де‑не-де була всіяна дрібними уламками та кам’яною пилюкою.

Майнула думка, що надалі подорож буде відносно легкою. Моє гарячкове прагнення просуватися вперед дотепер стримували перешкоди, зараз же я буквально мчав приземкуватими і моторошно знайомими коридорами. Обабіч тяглися ряди позначених ієрогліфами металевих книжкових шаф — деякі розчахнуті, інші зачинені, зім’яті або потрощені після тектонічних потрясінь, втім, недостатньо потужних, аби пошкодити непохитні мури. Подекуди попід порожніми шафами я натрапляв на купи укритих пилом футлярів, скинутих з полиць коливанням земної кори. Великі знаки і літери на колонах повідомляли про класи та підкласи книг.

Одного разу я затримався біля глибокої відкритої ніші з кількома такими металевими шафами серед піску й пилу. Я простягнув руку, не без зусиль підняв найтонший контейнер і поклав на підлозі, аби краще роздивитися. Заголовок було написано знайомими ієрогліфами, проте щось у їх розташуванні здалося мені незвичайним. Хитромудрий механізм гачкуватого замка був мені знайомий, і я відімкнув зовсім не заіржавілу, цілком справну накривку й витяг з футляра книжку. Як я й очікував, вона була завбільшки двадцять на п’ятнадцять дюймів, двох дюймів завтовшки і мала тонку металеву оправу. Цупкі целюлозні аркуші майже не зазнали руйнівного впливу часу, і я роздивлявся виведені пензлем літери дивної барви — символи геть не схожі на звичайні ієрогліфи або на якийсь інший відомий людям алфавіт. Мені спало на думку, що це могла бути мова однієї з полонених свідомостей, знайомих мені зі снів, свідомості з великого астероїда, де значною мірою збереглися форми давнього життя первісної планети, частиною якої він був. Водночас я згадав, що цей рівень архіву призначався саме для книжок про позаземні цивілізації.

Відірвавшись від споглядання унікального фоліанта, я зауважив, що світло ліхтаря почало слабшати, тому зарядив його новою батареєю, яку завжди мав при собі. Після цього, озброївшись потужнішим джерелом світла, я продовжив невпинний рух заплутаними коридорами, де‑не-де впізнаючи знайомі полиці і дратуючись через акустику підземелля, що вкрай недоречно підсилювала відлуння моїх кроків у цих одвічних святилищах тиші та смерті. Навіть відбитки моїх черевиків на тисячолітній пилюці підлоги змушували мене здригатися — якщо вірити снам, людська нога ще ніколи тут не ступала. Що ж до мети моїх божевільних перегонів, то про неї я й гадки не мав: одначе якась зловісна потуга притлумила мою волю і придушила спогади, але я здогадувався, що біжу не навмання.