Алан Мілн - Вінні-Пух та його друзі

Який жах! Той квачик, та гумова ганчірочка й була – саме була! – його повітряною кулькою.

– Ой мамо! – сказав Паць.– Ой мамонько, мамо! Ой мамонько, мамонько, мамо!.. Ну що ж?.. Тепер уже пізно. Додому вертатися нічого... Іншої кульки в мене немає. Та, мабуть... мабуть, Іа не дуже й любить повітряні кульки...

І Паць подріботів далі, хоч, правду кажучи, біг тепер не так уже й весело. Та все ж він скоро добіг до того місця, де над струмком стояв Іа-Іа й дивився на своє віддзеркалення у воді.

– Доброго ранку, Іа! – ще здалеку загукав Паць.

– Доброго ранку, маленький Пацику,– відповів Іа-Іа.– Якщо цей ранок справді добрий,– сказав він.– У чому я сумніваюся,додав він.– А втім, це байдуже,– закінчив він.

– Іа, вітаю тебе з днем народження, – сказав Паць, підійшовши тим часом ближче.

Іа-Іа перестав дивитися на своє віддзеркалення у воді й, повернувши голову, витріщився на Паця.

– Ану-ну, повтори, що ти сказав,– промовив він.

– Вітаю те...

– Зачекай хвильку!

Хитаючись на трьох ногах, Іа-Іа став обережно підносити четверту до вуха.

– Я навчився цього ще вчора,– пояснив він, упавши тричі підряд.– Це дуже просто. І головне – так краще чути... Ну от, усе гаразд. То якти щойно сказав? Повтори, будь ласка,– попросив Іа, підперши вухо копитом.

– Вітаю тебе з днем народження!– повторив Паць.

– Мене?

– Авжеж, Іа.

– З моїм днем народження?

– З твоїм!

– Отже, в мене справжній день народження?

– Найсправжнісінький, Іа! І я приніс тобі дарунок.

Іа опустив праву ногу, повільно обкрутився на місці й, крекчучи від натуги, насилу дотягся до вуха лівим копитом.

– Я хочу послухати ще й на це вухо,– сказав він.– Тепер говори.

– Да-ру-нок! – проказав Паць голосно.

– Мені?

– Авжеж!

– На день народження?

– Атож!

– Отже, виходить, у мене таки справжній день народження?

– Звичайно, Іа! І я дарую тобі повітряну кульку!

– Повітряну кульку? – перепитав Іа-Іа.– Ти сказав – повітряну кульку? Це такі великі, гарні, яскраві, що їх надувають? Ех, танкиспіванки, гіп-гоп, тра-ля-ля!

– Саме так, саме так... Тільки, розумієш... мені дуже шкода... розумієш, Іа... коли я біг, щоб чимшвидше принести тобі кульку, я впав.

– Ой-ой-ой! Біднесенький мій! Мабуть, ти таки дуже поспішав. Гадаю, ти не забився, маленький Пацику?

– Ні, але кулька... Ох, Іа... вона зовсім луснула.

Запала довга-предовга мовчанка.

– Моя кулька? – нарешті спитав Іа-Іа.

Паць кивнув.

– Мій деньнародженнєвий дарунок?

– Так, Іа,– сказав Паць, підшморгуючи носом.– Ось він... Щиро вітаю тебе з днем народження.

І він подав Іа маленький гумовий квачик.

– Оце воно? – спитав Іа трохи здивовано.

Паць кивнув.

– Мій подарунок?

Паць кивнув іще раз.

– Повітряна кулька?

– Так.

– Спасибі тобі, Пацику,– сказав Іа-Іа.– Пробач, будь ласка... але я хочу спитати, якого кольору була кулька, коли... коли вона була кулькою?

– Червона.

– Я так і знав! Червона!.. – проказав собі під ніс Іа-Іа.– Мій улюблений колір... А яка завбільшки вона була?

– Майже така, як я.

– Я так і знав!.. Завбільшки з Паця!.. – сумно пробурмотів Іа-Іа.– Мій улюблений розмір!.. Он воно як: куди не кинь, всюди клин.

Паць почував себе дуже нещасним і просто не знав, як йому бути. Він лише раз по раз розкривав рота, заміряючись щось сказати, та тут-таки вирішував, що саме цього казати й не слід.

І раптом, на його щастя, з того боку струмка долинули вигуки. То прийшов Пух.

– Зичу тобі багато-багато щастя! – кричав Пух, певне, забувши, що він уже це говорив.

– Спасибі, Пуше, мені вже пощастило,– понуро відповів Іа-Іа.

– Я приніс тобі подаруночок! – радісно вигукнув Пух.

– У мене вже є подаруночок,– відповів Іа.

Пух тим часом перебрів струмок і підійшов до Іа. Паць сидів віддалік, похиливши голову на лапки, і тихенько шморгав носом.

– Ось він,– сказав Пух.– Це – Дуже Корисний Горщик. А на ньому, знаєш, що написано? "Вітаю тебе з днем народження! Бажаю щастя. Твій Пух". Он скільки всього там написано. І в нього можна класти що захочеш.

Глянувши на горщика, Іа-Іа страшенно розхвилювався:

– Оце те, що треба! – вигукнув він.– Слово честі, моя кулька якраз увійде в цей горщик!

– Та ні, Іа,– зупинив його Пух.– Повітряні кульки не можуть уміщатися в горщику. Вони дуже великі. З ними треба не так, а отак: візьми кульку за мотузок...

– То інші кульки не входять, а моя увійде! Ще й як! – гордо сказав Іа.– Дивися, Пацику!

Паць сумовито озирнувся, а Іа-Іа схопив колишню кульку зубами й обережно поклав її у горщик, далі витяг її і поклав на землю, а далі знову взяв її зубами і обережно поклав у горщик.