Алан Мілн - Вінні-Пух та його друзі

Іа-Іа й цього разу мовчав, наче набрав у рот води, тому Пух перейшов до третього куплета:

– Правильно. Ото ж бо і є,– сказав ІаІа.– Співай-траляляй! Ой гоп, жа-жа-жа. Веселися, ведмежа!

– Я й веселюся,– сказав Пух.

– Дехто може,– сказав Іа-Іа.

– Та що трапилося, скажи?

– А хіба щось трапилося?

– Ні, але в тебе такий сумний вигляд, Іа.

– Сумний? Чого б мені бути сумним? Адже сьогодні мій день народження. Найщасливіший день року!

– Твій день народження? – перепитав Пух, страшенно здивований.

– Атож. Хіба не бачиш? Поглянь на всі ці подарунки.– Він помахав передньою ногою, ніби справді на щось показував.– Поглянь на іменинний пиріг! На цукерки й тістечка!

Пух поглянув – спершу праворуч, тоді ліворуч.

– Подарунки? – спитав він.– Іменинний пиріг? Цукерки? Де?

– Хіба ти їх не бачиш?

– Ні,– сказав Пух.

– Я теж,– сказав Іа.– Це жарт,– пояснив він.– Ха-ха!

Пух почухав потилицю, зовсім збитий з пантелику.

– А сьогодні справдітвій день народження? – спитав він.

– Справді.

– Ой! Ну, щиро вітаю тебе і зичу тобі багато-багато щастя в цей день.

– І я щиро вітаю тебе і зичу тобі багатобагато щастя в цей день, ведмедику Пуше.

– Але ж сьогодні не мій день народження.

– Ні, не твій, а мій.

– А ти ж кажеш: "Зичу тобі щастя в цей день".

– То й що? Хіба ти хочеш бути нещасним у мій день народження?

– Ага, зрозумів,– сказав Пух.

– Досить уже того,– сказав Іа-Іа, ледве не плачучи, – досить уже того, що я сам такий нещасний: ні дарунків, ні іменинного пирога, ні цукерків, і взагалі – всі мене покинули й забули.... А коли й інші будуть нещасні...

Цього Вінні-Пух стерпіти вже не міг:

– Постій тут! – гукнув він осликові й щодуху помчав додому.

Пух відчув, що мусить негайно подарувати бідолашному Іа хоча б що-небудь, а опісля він матиме час подумати про Справжній Дарунок.

Біля своєї хатки він застав Паця, який підстрибував перед дверима, силкуючись дотягтися до дзвоника.

– Привіт, Пацю,– сказав Пух.

– Доброго здоров'ячка, дорогий Пуше,– сказав Паць.

– Що ти там робиш?

– Та намагаюся подзвонити,– сказав Паць.– Я оце йшов повз твою...

– Дай-но я тобі допоможу,– люб'язно запропонував Пух.

Він підійшов до дверей і натиснув на кнопку.

– А я оце щойно зустрів Іа-Іа,– повідомив Пух.– Бідолашний ослик дуже засмучений, бо в нього сьогодні день народження, а всі про нього забули, і він так зажурився, так зажурився, – ти ж знаєш, як він уміє... Ну от, він стоїть такий похнюплений, а я...

– Слухай, чого нам так довго не відчиняють? Невже тут живуть такі сплюхи? – дещо роздратовано сказав Пух і знову подзвонив.

– Пуше,– сказав Паць,– та це ж твій власний дім.

– Еге,– сказав Пух.– А й справді. Тим краще: прошу заходити!

Вони зайшли до кімнати. Пух відразу шаснув до буфета, аби впевнитися, чи стоїть там невеличкий горщик із медом – саме такий, якого йому треба. Горщик стояв на місці, і Пух зняв його з полиці.

– Я віднесу його Іа,– пояснив він.– А що ти збираєшся йому подарувати?

– Можна, щоб і я подарував йому горщика? – спитав Паць.– Буцімто від нас обох?

– Ні,– сказав Пух.– Це ти погано придумав.

– Ну, гаразд. Тоді я подарую Іа повітряну кульку. У мене зосталася одна від мого свята. Я зараз збігаю по неї, добре?

– Добре. Оце ти чудово придумав! Бо Іа-Іа треба розвеселити. А з повітряною кулькою кожен звеселиться. Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!

Отож Паць хутенько подріботів додому, а Пух із горщиком меду завернув до струмка.

В повітрі стояла спека, а йти було досить далеко. Не встиг Пух здолати й половину шляху, як раптом відчув у всьому тілі дивне лоскотання. Спершу йому залоскотало в носі, далі в горлі, далі засмоктало під грудьми, а далі опустилося аж до самісіньких п'ят. Так, ніби хтось у ньому всередині шепотів: "Знаєш, Пуше, зараз саме час чого-небудь трішечки..."

– Ого-го! – сказав Пух.– Я й не знав, що вже так пізно!

Він сів на землю і зняв з горщика накривку.

– Добре, що я прихопив його з собою,– сказав Пух.– А більшість ведмедів у таку спеку навіть і не подумали б прихопити з собою те, чим можна трохи підкріпитися!