Владимир Рутковский - Сторожова застава

Половець, який залишився живий, жахнюче зарепетував і чимдуж поспішив до напівзатопленого човна. Проте забратися в нього вже не встиг. Волохаті руки знову випірнули з глибини, вчепилися йому в горлянку і потягли на дно...

Усе це відбулося так швидко, що Вітько, здається, навіть оком не встиг змигнути.

Велесова голова знову з'явилася в отворі.

— Бу-у? — запитав дідько болотяний і виставив перед себе три пальці. — Сс-сі?

Вітько зрозумів, що саме цікавило Велеса.

— На березі ще двоє залишилось, — сказав він. — А діда Печеніга вони вбили...

Дідько болотяний зі злості вишкірив широкі рідкі зуби. Тоді потягся до шкіряного згортка і разом з ним щез в отворі. Крізь щілину Вітько побачив, як біля очерету дідько розправив його — і згорток перетворився на невеличке шкіряне човенце. Велес похапцем вставив поперечини, забрався в нього й почав гребти туди, звідкіля припливли половецькі вивідники.

А Вітько зостався наодинці з болотом. Загадково шуміли очерети, в хижці гуляли легкі протяги. Через протічок заклопотано переплив водяний пацюк. Неподалік голосно закрякала качка і почулося лопотіння крил. Вітько сидів на помості, дивився у всі щілини і гадав, як йому бути далі, — чи то дочекатися Велесового повернення, чи витягти з очеретів свого човна і на ньому дістатися до Римова.

І тут почулося віддалене:

— Велесе, дідьку болотяний! Груші на вербі?

Хлопець радісно стріпнувся. Сумніву не було — то подавав голос дід Овсій.

За хвилину дід Овсій загукав знову. Цього разу в його голосі вчувалася тривога. А ще за якийсь час його плоскодонка випірнула з очеретів на плесо.

— Велесе! — стиха погукав він.

І доки хлопець роздумував, відповідати дідові чи ні, а коли відповідати, то за кого саме: за себе чи за болотяного дідька, — дідова голова з'явилася в отворі.

У напівтемряві дід не розібрав, хто перед ним сидить. То ж з докором почав:

— Ну, Велесе! Що ж ти не відгукуєшся... — І каменем пішов на дно. Випірнувши, вражено запитав:

— Мирку? Як ти сюди?..

— Мене Велес тут заховав, — пояснив Вітько.

— Щось трапилося?

— Еге ж. За мною погналися на човні троє половецьких вивідників. А ще двоє лишилися на березі...

У цю мить з того боку, куди подався дідько болотяний, пролунав розпачливий крик. Згодом — ще один. Дід Овсій прислухався.

— Скидається на те, що немає вже тих двох, — сказав він. Тоді вибрався на поміст і зажадав:

— А тепер розповідай, як ти тут опинився!

Дід Овсій слухав уважно. Час від часу очі його люто зблискували.

— Ну, Оверко! — похитав він головою, коли Вітько розповів про їхню зустріч. — Сам же колись постраждав від половців... А ось і Велес вертається.

Дідько болотяний зостався в отворі, бо місця в бобровій хатці йому вже не лишалося. Він про щось збуджено бурмотів, розмахував руками і бив себе в груди.

Вітько вловлював у тому бурмотінні окремі звуки, та все ж не зміг здогадатися, що хоче сказати Велес.

Проте дід Овсій одразу збагнув, у чому річ.

— Терпи, Велесе, — сказав він і тяжко зітхнув. — Така твоя доля. Ти ж дідько болотяний.

Помітивши Вітьків погляд, пояснив:

— Горошинські жінки кричать, ніби то Велес заманив у болото тих п'ятьох. І порішив діда Печеніга.

— Печеніга? — здивувався Вітько.

— Так.

— Бу-у... ба-а... н-ні! — бубонів дідько болотяний. І по його спотвореному обличчю текли сльози.

Дід Овсій уклав дідька болотяного на ряднину і той затих, обернувшись обличчям до стіни. Лише зрідка здригалася його крута горбата спина.

— Все буде гаразд, — сказав дід і, мов дитину, погладив Велеса по голові. — Ти полеж трохи, а я до тебе під вечер ще заскочу. Що тобі привезти?

Дідько болотяний щось стиха пробурмотів. Дід Овсій посміхнувся:

— Добре, будуть тобі вареники, — сказав він. — Сьогодні ж попрошу Миланку зварити вареники з сиром...

До Римова поверталися мовчки. Насуплений дід Овсій відштовхувався тичкою. Вітько сидів на носі човна і думав, як же нелегко живеться його далеким прародичам. Всього лише два тижні, як він потрапив до Римова, — а вже скількох немає! І серед них той дружинник, що перший вступився за Вітька. А тепер ось і Жила.

І невідомо ще, чи повернеться Олешко...

Поступово його невеселі думки перейшли на дідька болотяного. В тому, що це була людина, Вітько тепер не мав ані найменшого сумніву. Але хто його так спотворив? І чому він живе на болоті, та ще й у бобровій хатці?