Ян Бжехва - Академія пана Ляпки

Побачивши пана Ляпку, всі розступились. Пан Ляпка звелів нам узятися за руки й стати довкола трамвая. Він підійшов до водія, що скорчився від болю, й дав йому ковтнути невеличке блакитне скельце. Потім дістав із своїх бездонних кишень невеличку слухавку, молоточок, пластир, скляну баночку з жовтою маззю і пляшку йоду, обстукав трамвай з усіх боків, ретельно вислухав, далі змастив маззю мотор та кермо, а вісь покропив йодом і по всьому тому, видряпавшись на дах, з'єднав дріт пластирем там, де він перетерся.

Усе це тривало не більше як десять хвилин.

— Ремонт закінчено! — урочисто сказав пан Ляпка.— Можна їхати!

Водій з веселою усмішкою скочив у кабіну, повернув кермо, і трамвай легко покотив рейками. А ми помандрували слідом за ним додому, горланячи «Марш академії пана Ляпки».

За кілька днів по тому я бачив ще раз, як пан Ляпка, кажучи його словами, посилав око на оглядини.

Ми лежали в парку над ставком і записували в зошитах жаб'яче кумкання. Пан Ляпка навчив нас розпізнавати в тім кумканні окремі склади, й виявилося, що з них можна складати вірші.

Я сам, наприклад, склав он якого віршика:

Якось місяць впав у став,

Бо чимало мав там справ,

Щупаки, плітки, линки

Закричали: «Хто такий?»

Місяць їм відповіда:

«Я — рибина золота».

А рибалка не куняв —

На гачок його впіймав,

Смажив цілу ніч у тісті

Й заходився вранці їсти.

Отож сиділи ми над ставом. Пан Ляпка дивився на воду. Й раптом так необачно похилився, що із жилетки в нього випала збільшувальна помпочка. На наших очах вона бовтнула у воду й пішла на дно.

Я скочив у ставок, за мною кілька хлопців. Ми довго хлюпались, пірнали, але помпочки не знайшли.

Тоді пан Ляпка вийняв праве око, кинув його у воду і сказав:

— Посилаю око на оглядини. Зараз я дізнаюся, де лежить помпочка.

За мить око зринуло над водою, і пан Ляпка, прилаштувавши його на місце, заволав:

— Бачу! Лежить у ямі, де зимують раки, за чотири метри від берега.

Я знову пірнув і справді знайшов помпочку якраз там, куди показав пан Ляпка.

А за тиждень до цього пан Ляпка теж неабияк здивував нас.

Він наказав, щоб йому принесли з погреба блакитну повітряну кульку, поклав у кошичок своє праве око й промовив:

— Посилаю його на Місяць. Хочу довідатись, хто на Місяці живе, й написати для вас казку про його жителів.

Кулька злинула в небо й досі не повернулася. Та пан Ляпка каже, що Місяць дуже високо і що кулька повернеться десь аж під Новий рік. Поки що він бачить на одне око, а друге геть заліпив собі пластирем.

Та стривайте, я ж маю розповісти про його повсякденне життя. Вранці пан Ляпка вдягається і зразу ж сходить у клас. Власне, не сходить, а з'їжджає бильцями, осідлавши їх, як коня, й обома руками притримуючи на носі пенсне. В цьому не було б нічого дивного, якби пан Ляпка так само легко не виїжджав бильцями нагору. Він робить глибокий вдих, надуває щоки — і стає легесенький, як пір'їнка. В такий спосіб пан Ляпка не тільки виїжджає бильцями, а й може вільно зринати догори, коли тільки йому заманеться, надто тоді, коли береться ловити метеликів. Метелики над усе смакують панові Ляпці, на другий сніданок він не визнає нічого іншого.

— Запам'ятайте, хлоп'ята,— якось сказав нам пан Ляпка,— про те, яка їжа на смак, залежить не від неї самої, а від кольору. Мені страви ні до чого, я ситий від пілюльок, що з їхньою допомогою вирощую волосся. Проте в мене дуже вибагливе піднебіння, тому я люблю різні делікатеси. І їм я тільки все кольорове, зокрема, метеликів, квіти, різні барвисті скельця та інші страви, які сам і фарбую в якийсь смачний колір.

Хлопцям здається, що злетіти в повітря, як це робить пан Ляпка, легше легкого. І вони надувають щоки, наслідують рухи пана Ляпки — але все це марна праця. В Артура з натуги аж кров пішла носом, а один з Антоніїв мало не луснув.

Я й собі не раз пробував це робити, але минав день за днем, і всі мої намагання, незважаючи на поради пана Ляпки, лишалися марні.

Коли це минулої неділі, по обіді, я щонайглибше вдихнув у себе повітря й раптом відчув дивну полегкість, а потім, надувши щоки, побачив, як земля тікає у мене з-під ніг. Я злинув угору! Ошелешений, я злітав вище й вище, і трапилася зі мною дивовижна пригода, яка вразила навіть самого пана Ляпку.

**************************************Навчання в академії*****************************

— Удка, вати! Що означає:

— Побудка, вставати!

Ми підхоплюємося з ліжок, миттю вдягаємось, бо мало не вмираємо з цікавості, чого нас цього разу навчатиме пан Ляпка.