Всеволод Нестайко - Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)

А Зойка Логвиненко (Заєць) писала не просто твір. Вона писала вірш. Про те, як радісно жити на світі, коли квітнуть квіти, коли сонце світить у віконце, коли у тебе повсюди друзі, хочеться радіти і довго-довго жити… Зойка мріяла стати поетесою…

Вовка Онищенко планував собі стати олімпійським чемпіоном, а потім тренером, як Сергій Петрович.

Галочка Білан і Свєточка Черненко писали, що мріють вивчитися на лікарів. Тільки Галочка хотіла стати педіатром, тобто лікувати дітей, а Свєточка – хірургом, тобто вирізати гланди й аденоїди…

Вітасик Дяченко, червоніючи, писав, що хотів би стати артистом («Якщо вийде…»). Таня Верба теж мріяла стати артисткою. Співачкою. Але в неї певності було більше. Вона справді дуже гарно співала. Якось у них у класі була зустріч із дитячим письменником. І на тій зустрічі Таня заспівала пісню. Дитячий письменник розчулився і сказав, що Таня напевне стане знаменитою співачкою. І навіть попросив, щоб вона зараз-таки видала йому перепустку на свій майбутній концерт. І Таня написала на аркушику із зошита перепустку й дала письменникові.

Валера Галушкинський писав, що мріє стати моряком – капітаном далекого плавання. Мріє вже багато років, з самого малечку. То була правда.

А от Павлик Назаренко ще не надумався. Йому хочеться стати і авіаконструктором, і селекціонером-симиренківцем.

Зате Надя Трав'янко і Тося Рябошапка не вагаються – вони будуть ботаніками-селекціонерами – це вже напевне. Вони вже ходять у Ботанічний сад і дістають там насіння, з якого вирощують у вазонах рослини.

Люба Присяжнюк ще точно не знає, але, може, стане кравчинею – вона дуже любить шити.

А Юра Хитрюк (Фігура) знає точно – він буде токарем на заводі. Як його тато і старший брат.

Ігор Дмитруха довго думав, як би точніше сформулювати свою мрію… Думав-думав – і нарешті написав: «Хочу бути Героєм України!»

Ігор Дмитруха був Ігор Дмитруха…

Схилилися над партами тринадцять хлопців і десять дівчаток.

Думають. Пишуть. Сопуть…

– Мій п'ятий «Б» – найкращий! – часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» – неможливий! – так само часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» доведе мене до інфаркту! – каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» тільки й тримає мене на світі! – каже та ж сама Ліна Митрофанівна.

То коли ж вона каже правду?…

У п'ятому «А» народилася друга таємниця.

Неждано-негадано, несподівано для всіх. Саме так, як і люблять народжуватися таємниці.

У них уже була одна таємниця – перша. Але про неї трохи згодом.

А зараз про другу, яка народилася наприкінці навчального року, у травні.

Хтось із їхнього класу зробив благородний вчинок. Зробив і, як говорили у лицарські часи, забажав лишитися невідомим.

Весь клас аж підскакував від цікавості:

– Хто?!

– Хто?!

– Хто?!Всі підозріливо дивилися одне на одного, але ніхто не признавався.

А сталося от що.

У райвідділ міліції, що міститься за два будинки від школи, раптом хтось подзвонив по телефону:

– Дядечко черговий! У телефонній будці біля райвідділу стоїть сумка з грошима. Будь ласка, вийдіть і заберіть. Тільки швидше.

Голос був дитячий, але хлопець чи дівчинка, черговий міліціонер розібрати не зміг.

– А ти хто? Звідки? – спитав він.

– 3… з п'ятого «А»… – почав був той «хтось», але потім чи то перелякався, чи то розгубився, чи, як я вже сказав, забажав лишитися невідомим – клац! – і поклав трубку.

Коли черговий вискочив із райвідділу, у телефонній будці вже нікого не було, а на підлозі під апаратом справді стояла сумка з грошима.

Виявилося, у той день уранці касирка однієї з київських установ пішла в банк по зарплату для колективу. Як правило, вона завжди з банку дзвонила і за нею когось присилали, щоб сама не несла гроші (бо сума була чималенька, близько ста тисяч). На цей раз вона ніяк не могла додзвонитися (щось у них сталося з телефоном). І пішла з банку без супроводу. Дорогою їй стало зле, вона ледве дійшла до лавки у скверику, сіла і знепритомніла. Перехожі викликали «швидку допомогу». «Швидка» приїхала, забрала її в лікарню. І ніхто не помітив, що під лавкою лишилася сумка з грошима… І от «хтось» із п'ятого «А» ту сумку знайшов і передав у міліцію в такий не зовсім звичайний спосіб.